Читаем Американська єврейська проза. Століття оповідань полностью

Це не вперше у Рози передозування й знепритомнення, але від того аж ніяк не легше. Сара згадує другого чоловіка Рози, Морі, який помер у 1980-му. Це був бадьорий чоловік, на десять років старший за Розу, але з роками, здавалося, він тільки веселішав. Він безтурботно насвистував, прогулюючись зі своїм ціпком дедалі похмурішими вулицями Вашингтон-Гайтс[310]. Він ставав дедалі меншим на зріст і прудкішим, одяг обвисав на ньому, а обличчя поступово всихало за окулярами в чорній оправі. Він майже перетворився на Цвіркуна Джиміні[311], але щодня вони з Розою виходили на ланч в кулінарну крамницю, а щотижня він приносив додому з бібліотеки стоси книжок, надрукованих великим шрифтом. Вони разом подорожували, і він узяв за звичку раптово непритомніти у різних видатних місцях: на оглядовому майданчику Всесвітнього торгового центру, в ботанічному саду в Монреалі, на Голлівудському бульварі в Голлівуді. Потім у лікарні він усім розповідав про обслуговування в різних містах. Сара завжди була в захваті від нього, від його надзвичайної життєрадісності. Коли він помер, вона виявила, що він приймав, поміж іншого, перкодан[312]. Тож це був не просто вдалий характер. Він і Розу призвичаїв до пігулок. Після поховання вони виявили також, що він роками не платив податків і ховав свої гроші, розподіляючи їх невеличкими сумами по рахунках у більш ніж сотні банків по всій країні. Саме тоді Роза склала свій неймовірний, написаний від руки заповіт — документ, який їй ніколи не набридало демонструвати сім’ї. Ед був єдиним, хто зайнявся всіма залишеними Морі неприємностями. Він зачинив квартиру на Вашингтон-Гайтс, зібрав гроші з усіх рахунків і перевіз Розу до каліфорнійської Венеції[313], де вона могла бути поближче до свого другого сина Генрі — він керував там картинною галереєю. Але Генрі кілька років тому переїхав до Англії, щоб почати там своє чергове нове життя, і піклування про Розу знову лягло на плечі Еда.

Ед походжає кімнатою з телефоном, розмовляючи з доктором Клейном, а Сара бере другу слухавку саме в ту мить, коли той каже: «Ну, схоже, що вона відкладала й накопичувала пігулки. Вона не приймала прописану дозу. Вона, на жаль, приймала їх за настроєм».

«А чому ж ви не проконтролювали її раніше?» — запитує Ед.

«Еде, я не можу контролювати все, що вона робить у себе вдома. Я не можу нести повну відповідальність за її дії. Звісно, я запитував її, чи виконує вона мої приписи, але боюся, що вона не говорила мені правди».

«Ні-ні, вибачте — моя мати не брехуха!».

«У неї сильна залежність від призначених препаратів, і…».

«Ось — у цьому й справа! Я думав, що саме це ви й намагалися зробити — віднадити її від цього за допомогою обмежених доз».

«Так, саме це ми намагалися зробити, Еде, — каже Клейн. — Але з цього нічого не вийшло. Здається, ми вже обговорювали це раніше. Насправді це питання нагляду за пацієнтами. На даний момент Роза вирішила пройти стаціонарну реабілітацію в Санта-Розі[314]».

«А чому не порадилися з нами?».

«Це було її рішення».

«Ні, я гадаю, що це було ваше рішення! — різко відповідає Ед. — Ви сказали їй, що так треба».

«Я порекомендував їй це зробити, бо вона почала усвідомлювати свою залежність від ліків. Їй треба знайти інші способи боротися з нудьгою та самотністю».

«О, так це насправді цілком моя провина? — каже Ед. — Бо я намагаюся дбати про неї по міжміському телефону? Отже, все зводиться до мене. Я мав би бути там двадцять чотири години на день. Це не ваша провина і не її — значить, це моя провина!».

Половину ночі Сара проводить без сну, бо Ед дуже збуджений. Він лежить ліворуч від неї, потім перевертається, лупцюючи подушку кулаком, копає ногами ковдру, потім гепається на спину. Сара лежить на животі й думає про Розу. Нудьга та самотність. Чи це справді головна проблема? Чи може стара жінка прожити на самому лише «Театрі шедеврів[315]»? Роза є, як каже Сарина студентка Іда, домогосподаркою на пенсії — за винятком того, що вона ніколи не була ані справжньою домогосподаркою, ані справжньою пенсіонеркою, як Іда. Чого вона насправді хоче, розмірковує Сара, так це повернення до будинків свого дитинства. Вона ностальгує за ними, вони все ще залишаються декораціями тієї романтичної історії, яку вона побудувала навколо свого життя. Батьківський дім на Буковині, великий будинок названих батьків в Англії, куди її відправили під час Першої світової війни, — з прислугою та просторими вітальнями. Роза не постраждала від війн безпосередньо, але уявляє собі, що постраждала, і внутрішнім зором бачить, як ці війни знищили світ, який вона любила. Вона часто говорила Сарі, що «Віднесені вітром» — це найпрекрасніший роман з усіх коли-небудь написаних, і вмовляла її спробувати написати щось подібне, навіть погрожувала написати сама, хоча й стверджувала, що ніколи не подужає цього. Але ж важко весь час жити лише спогадами, особливо коли найкращі з них взяті з романів.

Перейти на страницу:

Похожие книги

12 шедевров эротики
12 шедевров эротики

То, что ранее считалось постыдным и аморальным, сегодня возможно может показаться невинным и безобидным. Но мы уверенны, что в наше время, когда на экранах телевизоров и других девайсов не существует абсолютно никаких табу, читать подобные произведения — особенно пикантно и крайне эротично. Ведь возбуждает фантазии и будоражит рассудок не то, что на виду и на показ, — сладок именно запретный плод. "12 шедевров эротики" — это лучшие произведения со вкусом "клубнички", оставившие в свое время величайший след в мировой литературе. Эти книги запрещали из-за "порнографии", эти книги одаривали своих авторов небывалой популярностью, эти книги покорили огромное множество читателей по всему миру. Присоединяйтесь к их числу и вы!

Анна Яковлевна Леншина , Камиль Лемонье , коллектив авторов , Октав Мирбо , Фёдор Сологуб

Исторические любовные романы / Короткие любовные романы / Любовные романы / Эротическая литература / Классическая проза
Тайная слава
Тайная слава

«Где-то существует совершенно иной мир, и его язык именуется поэзией», — писал Артур Мейчен (1863–1947) в одном из последних эссе, словно формулируя свое творческое кредо, ибо все произведения этого английского писателя проникнуты неизбывной ностальгией по иной реальности, принципиально несовместимой с современной материалистической цивилизацией. Со всей очевидностью свидетельствуя о полярной противоположности этих двух миров, настоящий том, в который вошли никогда раньше не публиковавшиеся на русском языке (за исключением «Трех самозванцев») повести и романы, является логическим продолжением изданного ранее в коллекции «Гримуар» сборника избранных произведений писателя «Сад Аваллона». Сразу оговоримся, редакция ставила своей целью представить А. Мейчена прежде всего как писателя-адепта, с 1889 г. инициированного в Храм Исиды-Урании Герметического ордена Золотой Зари, этим обстоятельством и продиктованы особенности данного состава, в основу которого положен отнюдь не хронологический принцип. Всегда черпавший вдохновение в традиционных кельтских культах, валлийских апокрифических преданиях и средневековой христианской мистике, А. Мейчен в своем творчестве столь последовательно воплощал герметическую орденскую символику Золотой Зари, что многих современников это приводило в недоумение, а «широкая читательская аудитория», шокированная странными произведениями, в которых слишком явственно слышны отголоски мрачных друидических ритуалов и проникнутых гностическим духом доктрин, считала их автора «непристойно мятежным». Впрочем, А. Мейчен, чье творчество являлось, по существу, тайным восстанием против современного мира, и не скрывал, что «вечный поиск неизведанного, изначально присущая человеку страсть, уводящая в бесконечность» заставляет его чувствовать себя в обществе «благоразумных» обывателей изгоем, одиноким странником, который «поднимает глаза к небу, напрягает зрение и вглядывается через океаны в поисках счастливых легендарных островов, в поисках Аваллона, где никогда не заходит солнце».

Артур Ллевелин Мэйчен

Классическая проза
Я и Он
Я и Он

«Я и Он» — один из самых скандальных и злых романов Моравиа, который сравнивали с фильмами Федерико Феллини. Появление романа в Италии вызвало шок в общественных и литературных кругах откровенным изображением интимных переживаний героя, навеянных фрейдистскими комплексами. Однако скандальная слава романа быстро сменилась признанием неоспоримых художественных достоинств этого произведения, еще раз высветившего глубокий и в то же время ироничный подход писателя к выявлению загадочных сторон внутреннего мира человека.Фантасмагорическая, полная соленого юмора история мужчины, фаллос которого внезапно обрел разум и зажил собственной, независимой от желаний хозяина, жизнью. Этот роман мог бы шокировать — но для этого он слишком безупречно написан. Он мог бы возмущать — но для этого он слишком забавен и остроумен.За приключениями двух бедняг, накрепко связанных, но при этом придерживающихся принципиально разных взглядов на женщин, любовь и прочие радости жизни, читатель будет следить с неустанным интересом.

Альберто Моравиа , Галина Николаевна Полынская , Хелен Гуда

Современные любовные романы / Эротическая литература / Проза / Классическая проза / Научная Фантастика / Романы / Эро литература