Американська єврейська проза. Століття оповідань

Це неділя, 12 червня 1909 року, і мій батько йде тихими вулицями Брукліна до моєї матері. Його одяг щойно випрасувано, краватка надто туго затягнута під високим комірцем. Він дзвенить монетами в кишенях, обмірковуючи дотепності, які говоритиме. Я почуваюся геть розслабленим, немов у м’якій темряві кінотеатру. Тапер відбиває ті очевидні та приблизні емоції, що мають несвідомо виникати у глядачів. Тут я зберігаю анонімність і забуваю про себе. В кіно так завжди — воно, як-то кажуть, певного роду наркотик.

Батько проходить вулицю за вулицею — з деревами, газонами та будинками, зрідка виходячи на бульвар, де котиться, вгризаючись у рейки, трамвай, повільно просуваючись уперед. Кондуктор із вусами, схожими на кермо велосипеда, допомагає зайти до трамвая молодій леді в капелюсі, що нагадує вазу з пір’ям. На сходинках вона трохи піднімає свої довгі спідниці. Кондуктор неквапливо відлічує решту і дзвонить у свій дзвін. Це вочевидь неділя, бо на всіх недільний одяг, а шум трамвая підкреслює тишу вихідного дня. Хіба Бруклін — не «місто церков»? Крамниці зачинені, їхні жалюзі спущені, лише де-не-де працюють магазин канцтоварів або аптека з великими зеленими кулями у вітрині.

Батько вдався до такої довгої прогулянки, бо йому подобається ходити пішки та думати. Він думає про себе в майбутньому, тож прибуває до пункту свого призначення в стані певної екзальтації. Під час прогулянки він не звертає уваги ані на будинки, де вже сидять за недільним обідом, ані на численні дерева, що ними обсаджена кожна вулиця, — зараз їхні крони майже цілком розпустилися, і скоро їхня прохолодна тінь вкриє всю вулицю. Час від часу проїжджає екіпаж, і підкови коней гупають каменями у пообідній тиші. А то з’являється автомобіль, схожий на величезний м’який диван, випускає клуб диму і їде далі.

Батько думає про мою матір — про те, як гарно буде познайомити її з його родиною. Але він ще не впевнений, що хоче одружитися з нею, й подекуди його охоплює паніка через цей уже встановлений зв’язок. Він заспокоює себе, думаючи про великих людей, якими він захоплюється і які теж одружені: про Вільяма Рендольфа Герста[41] та Вільяма Говарда Тефта[42], який щойно став Президентом Сполучених Штатів.

Батько приходить до дому, де живе моя мати. Він прийшов надто рано й несподівано опиняється в незручному становищі: моя тітка, сестра моєї матері, виходить на його гучний дзвінок із серветкою в руці, бо сім’я ще обідає. Коли батько входить, мій дідусь підводиться з-за столу й тисне йому руку. Мати побігла нагору причепуритися. Бабуся питає мого батька, чи він обідав, і каже, що Роуз скоро спуститься. Дідусь починає бесіду зауваженням щодо теплої червневої погоди. Батько незручно примощується біля столу, тримаючи в руці капелюха. Бабуся каже тітці забрати в батька капелюха. В дім забігає мій двадцятилітній дядько зі скуйовдженим волоссям. Він вигукує вітання моєму батькові, який часто давав йому п’ятицентовики, і біжить нагору. Помітно, що до шанобливості, яку виявляють до мого батька в цьому домі, примішується чимала частка веселощів. Він імпозантний, але дуже незграбний.

2

Нарешті спускається моя мати, вся причепурена, і мій батько, зайнятий бесідою з моїм дідусем, відчуває незручність, бо не знає, що робити: вітати мою матір чи продовжувати бесіду. Він незграбно підводиться зі стільця й сухо каже «привіт». Мій дідусь спостерігає, критичним оком оцінюючи їхню відповідність одне одному, й раз по раз чухає свою зарослу бородою щоку, як завжди, коли розмірковує. Він занепокоєний: боїться, що мій батько не буде гарним чоловіком для його старшої доньки. В цей момент щось стається з цим фільмом — якраз тоді, коли мій батько каже матері щось дотепне; я отямлююся, й моє незадоволення зростає разом із моєю цікавістю. Глядачі починають нетерпляче плескати в долоні. Потім проблему усувають, але фільм повертається до того епізоду, який уже був показаний, і я знову бачу дідуся, що чухає бородату щоку й розмірковує над характером мого батька. Ще раз повернутися до картини й забутися досить важко, але коли мати хихотить у відповідь на слова батька, я поринаю в темряву.