Дзвони й церкви стали певною часткою його життя. Зрештою, він мав у собі дещицю християнства. Народжений євреєм, він так зовні й виглядав, з якимись домішками чи то ірокеза, чи то черокі, але от його матір півстоліття тому вихрестив її зять, преподобний отець Ковнер. Ковнер вчився на рабина в Об’єднаному єврейському коледжі в Цинцинатті, але залишив коледж, щоб стати священником і заснувати місію. Саме завдяки йому Вуді й отримав часткове християнське виховання. Щодо татка, то той не шанував фундаменталістів. Казав, що євреї ходять до місії тільки заради кави, бекону, консервованих ананасів, учорашнього хліба та молочних продуктів. А коли їм доводиться заради цього слухати проповіді, то нівроку — що поробиш, на вулиці депресія, тут не до особливої принциповості, але він знав напевне, що бекон вони продають.
Адже в Євангелії чітко сказано: «…бо спасіння — від юдеїв». Діяльність преподобного підтримували заможні фундаменталісти, переважно шведи, які прагнули пришвидшити друге пришестя, вихрестивши геть усіх євреїв. Однією з головних покровителів Ковнера була місіс Скуґлунд, яка успадкувала від свого покійного чоловіка величезний молочний бізнес. На Вуді поширювалась її особлива прихильність.
Вуді минуло чотирнадцять, коли татко пішов до Галини, яка працювала в його крамниці, залишивши нестерпну дружину-християнку, свого вихрещеного сина і маленьких донечок. Одного весняного дня він підійшов до Вуді, який саме вправлявся ключкою для гольфу на задньому подвір’ї, збиваючи голівки кульбабам, й сказав: «Відтепер ти будеш головою сім’ї». Татко був у вихідному костюмі, надто теплому для тієї погоди, й коли зняв свій фетровий капелюх, то під ним виявився глибокий червоний слід і краплі поту, що вкрили його череп, причому крапель було більше, ніж волосся. «Я з’їжджаю звідси, — сказав він. Татко хвилювався, але поклав собі піти геть — остаточно. — Це безглуздо. Таке життя не для мене». Думаючи про те, яке життя
Розуміючи, що без його допомоги татко не зможе поїхати, Вуді віддав йому все, що заробив у заміському клубі «Сансет Ридж» у селищі Віннетка. Татко вважав, що вчить сина жити, а урок життя вартував набагато більше якихось доларів, і щоразу, коли він пошивав сина в дурні, надавав своєму рум’яному обличчю з гачкуватим носом виразу первосвященика. Діти, що набиралися мудрості з фільмів, прозвали його Ричардом Діксом[82]
. Пізніше, коли з’явилися перші серії коміксів, дали йому ім’я Діка Трейсі[83].Тепер, слухаючи калатання дзвонів, Вуді збагнув, що сам оплатив власне сирітство. Ха-ха! От чудасія, а особливо цей татків підхід: «Я тебе навчу, як довіряти батькові». Так він демонстрував переваги справжнього життя й вільних інстинктів перед релігією та лицемірством. Але передусім показував, що не можна, соромно бути дурнем. Татко точив зуб на преподобного доктора Ковнера не тому, що той був відступником (це татка обходило найменше), не тому, що християнська місія була простою оборудкою (тут татко визнавав, що сам преподобний був людиною чесною), а тому, що доктор Ковнер поводився як дурень, патякав як дурень, а чинив, ніби той шахраюватий скрипаль. Струшував чубом, як той Паганіні (це вже Вуді додав, бо татко й чутки не чував про Паганіні). Ото ще духовний лідер, який навертає єврейських жінок у віру тим, що завойовує їхні серця. «Він збуджує усіх цих бабів, — казав татко. — Сам навіть не тямить, можу побитися об заклад, не розуміє, чим їх він бере».
Ковнер, зі свого боку, також попереджав Вуді: «Твій батько — небезпечна людина. Звичайно, ти його люби, мусиш його любити й пробачати, Вудро, але ти вже достатньо великий, щоб розуміти, він веде гріховне життя».