Американська єврейська проза. Століття оповідань

Переклад Наталі Комарової

Сол Беллоу (1915–2005)

Сол Беллоу був одним із найпопулярніших і найвизнаніших американських прозаїків другої половини XX століття. Він народився в Лашині, передмісті Монреаля, провінція Квебек, Канада, в родині емігрантів з Росії. Коли Солу було дев’ять років, родина переїхала до Чикаго, в район парка Гумбольдта. Беллоу закінчив середню школу в Чикаго, навчався в Чиказькому університеті, Північно-Західному університеті та університеті Вісконсину. Відомий передусім як романіст (серед найкращих його романів: «Жертва» (The Victim), «Пригоди Оґі Марча» (The Adventures of Augie March), «Гендерсон, повелитель дощу[71]» (Henderson the Rain King), «Герцог[72]» (Herzog), «Планета містера Самлера» (Mr. Sammler’s Planet) і «Дар Гумбольдта[73]» (Humboldt’s Gift), але також є автором п’єси «Останній аналіз» (The Last Analysis), чотирьох збірок оповідань («Мемуари Мосбі[74]» (Mosby’s Memoirs), «Просторіка та інші оповідання» (Him with His Foot in His Mouth)), кількох новел (найвідоміша «Лови мить» (Seize the Day)) і збірок есе та спогадів (зокрема, «До Єрусалиму і назад» (То Jerusalem and Back), «Усе складається» (It All Adds Up)). Упродовж свого яскравого творчого шляху Беллоу здобув високе визнання критики, отримував творчі стипендії та нагороди: кілька стипендій Ґуґенгайма, три Національні премії США з літератури, грант від Фонду Форда, Французьку міжнародну літературну премію, Пулітцерівську премію, в 1976 році — Нобелівську премію з літератури, а в 1988 році — Національну медаль США у галузі мистецтв.

Срібна тарілка

Як слід діяти, коли смерть забирає когось, та й не просто когось, а старого батька? А ви людина сучасна, чоловік років шістдесяти, котрий чимало бачив, як Вуді Зельбст, що робити? Віддати належне скорботі, тільки по-сучасному. А як то воно по-сучасному тужити за вісімдесятирічним батьком, майже осліплим, зі збільшеним серцем, рідиною в легенях, який ледь човгає, зашпортується і відгонить запахами старої людини — чи то плісняви, чи випущених газів. Так отож! Будьмо реалістами, вважав Вуді. Зважте на часи, в які живемо. Он, газети щодня про це пишуть: заручники в Адені розповіли про пілота Люфтганзи[75], який стояв на колінах і просив палестинських терористів не вбивати його, але ті застрелили його в голову. Потім їх самих убили. І все те саме — одні вкорочують життя іншим або й самим собі. Ось що можна прочитати в газетах, побачити по телевізору або почути під час вечері. Ми знаємо, що відбувається щодня деінде у світі, ніби ковтаємо в корчах усі смерті на планеті.