Американська єврейська проза. Століття оповідань

Син учителя єврейської школи й онук рабина, Авром Каган порвав із традиційним юдаїзмом ще в молоді роки, коли жив у Східній Європі, й натомість звернувся до соціалістичних ідей, вірність яким зберігав протягом решти життя. Внаслідок репресій, які почалися в Росії після вбивства царя Олександра II в 1881 році, Каган утік до Америки й 1882 року прибув до Нью-Йорка. Він швидко вивчив англійську мову, працював журналістом, профспілковим діячем, викладачем англійської в Єврейській асоціації молодих людей і, зрештою, став белетристом. Упродовж 50 років він був провідним редактором газети Jewish Daily Forward[7], що виходила мовою їдиш у Нью-Йорку. В його редакторські обов’язки входило, зокрема, ведення колонки порад читачам — A Bintel Brief — попередника Dear Abby та Ann Landers. У цій колонці Каган давав різні практичні поради, разом із постійними публікаціями за профспілковий рух, завдяки чому ця рубрика стала впливовим рупором прихильників реформи профспілок і компетентної соціальної політики. Серед написаних Каганом книжок можна назвати романи «Єкл. Історія нью-йоркського гетто» (Yekl: A Tale of the New York Ghetto) та «Білий терор і червоний. Роман про революційну Росію» (The White Terror and the Red: A novel of Revolutionary Russia), а також збірку «Імпортні наречені та інші оповідання» (The Imported Bridegroom and Other Stories). Його шедевром і одним із найвидатніших творів ранньої єврейсько-американської художньої прози вважається «Сходження Давида Левінського» (The Rise of David Levinsky) — роман, у якому простежується шлях головного героя від скромного життя в східноєвропейському штетлі до величезного фінансового успіху в Америці.

Весілля в гетто

Якщо вам доводилося бувати на Гранд-стріт у такий зоряний лютневий вечір, ви навряд чи могли уявити, що гетто тяжко зітхає під кінець довгого сезону безробіття та злиднів. Повітря підбадьорливо хрускотіло від морозу, а сліпучий блиск кав’ярень і магазинів дамських капелюшків наповнював його відчуттям достатку та доброзичливості. На тротуарах роїлися покупці, гультяї і торговці.

Проте цей сліпучий і оглушливий хаос приховував у собі чимало сумних історій. Переважну більшість цього збудженого натовпу становили люди, які вийшли з дому заради такого собі самокатування. Блукаючи у розпачі серед безжальних вітрин із товарами, чоловіки та жінки зупинялися то там, то тут, аби потішити себе гіпотетичним вибором, нагодувати голодні очі виглядом уявної покупки й негайно розплатитися за цю швидкоплинну радість усіма муками усвідомлення свого порожнього гаманця.

У багатьох торговців теж можна було помітити сумні ознаки тієї скрути, що тоді гнітила цей район. Одні виконували свою норму волання та жестикуляції із відчаєм перед невідворотним крахом, інші благали щось купити із приниженим виглядом жебраків, що випрошують милостиню, а треті ховали цю гарячкову настирливість під машкарою мучеництва або ніяковості та незвички — так, немовби розносна торгівля була нижче їхньої гідності й поміняти на неї свої звичні заняття їх примусив лише голод і безнадійність пошуків роботи за фахом.