Американська єврейська проза. Століття оповідань

«То скажіть, що прийшли Вуді з батьком. Хіба ми б прийшли сюди в таку негоду без важливої на то причини?».

Зрозуміла обережність жінок, які живуть самотньо. До того ж, поважних, старомодних жінок. Тепер такої поважності в еванстонських будинках, з великими верандами й довгими двориками, не зустрінеш, коли служниці на кшталт Юрдіс носили на поясі ключі від буфетних, усіх комірчин, платтяних шаф, аж до останньої скрині в погребі. А ще, в Еванстоні, осередку єпископальної церкви, християнської науки та товариства жіночої тверезості, торговельні агенти не сміли дзвонити в парадні двері. Лише запрошені гості. А тут, пройшовши крізь хуртовину десять миль, з’являються раптом два волоцюги з Вест-Сайду. Вламуються до будинку, де поважна шведська іммігрантка, колись кухарка, а тепер удова-благодійниця, мріяла собі, оточена снігами, поки закоцюблі гілки бузку стукали у вікна з подвійними шибами, про новий Єрусалим, Друге пришестя, Воскресіння і Страшний суд. Але щоб пришвидшити Друге пришестя і все те інше, треба було достукатись до сердець і цих хитрих волоцюг, що припхалися сюди в хурделицю.

Ясна річ, їх впустили.

Тільки тоді, коли тепло розлилося по їхніх захищених шарфами підборіддях, татко з Вуді раптом відчули, що то була за хуртовина — щоки задубіли від холоду. Виснажені, пожадливі, стікаючи водою, вони стояли у передпокої — справжній залі, з різьбленими стояками сходового поруччя та великим вікном із вітражем угорі. Там зображено Ісуса з самаритянкою. Повітря здавалося по-ґойськи спертим. Будучи з татком, Вуді ставав більш чутливим у єврейському сприйнятті навколишнього світу. Хоч таткова єврейськість обмежувалась тим, що він міг читати газети тільки на їдиш. Татко жив з полькою Галиною, мати — з Ісусом Христом, а Вуді жер сирими шматочки бекону. А втім, часом у ньому спалахував єврейський пломінь.

Місіс Скуґлунд була взірцевою чепурухою — нігті, біла шия, вуха, — тож таткові сексуальні натяки, що їх він закидав Вуді, не досягали мети, вона виглядала такою чистою, що нагадувала Вуді водоспад, дорідний і величний, як і вона. У неї були чималенькі груди. Вони полонили уяву Вуді. Він думав, що вона якнайтугіше стягує перса. Але якось вона підняла відразу обидві руки, щоб відчинити вікно, і її груди повністю вималювалися перед його очима — ні, такі не стягнеш. Її волосся, світле-пресвітле, нагадувало волокна рафії, які вони вимочували, перш ніж плести кошики на уроках праці. Татко, коли скинув кожух, виявився в кількох камізельках, без піджака. Через свої верткі очі виглядав шахраювато. Зрештою, чесно виглядати не вдавалося майже нікому із Зельбстів, з їхніми гачкуватими носами та широкими й ніби щирими обличчями. Все в них свідчило про спритність. Вуді часто намагався збагнути — чому. Чи це такі м’язи обличчя, чи вся справа в щелепах — кутах нижньої щелепи? Або це нахил ловця в їхніх душах. Дівчата прозвали татка Діком Трейсі, але Дік Трейсі був гарним хлопцем. Та й чи міг татко справді когось круг пальця обкрутити? Хоч, зрештою, так, така можливість існувала. Адже саме через татків хитруватий вигляд чутлива людина могла відчути докори сумління, що несправедливо його звинувачує або неналежно оцінює. І, дивись, дехто й поступався. Отут татко їх і злапував. Їх то так, але не Юрдіс. Вона б виштовхала татка на вулицю, хоч би яка там вирувала хурделиця. Юрдіс була побожною, але аж ніяк не простосердною. Недаремно ж стала управителькою і сорок років пропрацювала в Чикаго.

Місіс Скуґлунд, Оасі (Осі), провела відвідувачів до вітальні. Ця найбільша в будинку кімната вимагала додаткового опалення. Через стелю заввишки в понад чотири з половиною метри та великі вікна Юрдіс тут мусила постійно топити грубу. Одну з тих вишуканих кабінетних грубок з нікельованою короною чи митрою — коли її відсунути вбік, тоді автоматично підіймалася завіса чавунних дверцят. Ті дверцята, як і в кожній грубі, були вкриті сажею та іржею. В отвір насипали вугілля з відерця, антрацитові кульки гуркотіли, падаючи в топку. Це створювало ніби вогняний торт чи купол, який можна було побачити крізь слюдяні віконця. Красива кімната, на три чверті обшита деревом. Грубка, сполучена з димоходом мармурового каміна, паркетна підлога, аксмінстерські килими, меблі зі стьобаною вікторіанською оббивкою журавлиного кольору, сервант з китайською етажеркою всередині, облицьованою дзеркалами, де зберігалися срібні глечики — призи, здобуті коровами Скуґлундів, кумедні щипці для цукру, кришталеві дзбаники та келихи. Лежали Біблії, висіли картини Ісуса і Святої землі, й тримався той ледь відчутний неєврейський душок, ніби все промили слабким розчином оцту.

«Місіс Скуґлунд, я привів до вас свого тата. Схоже, ви з ним незнайомі».

«Так, це я, шановна пані. Зельбст».