Читанка для Мануеля

— Звісно, здається, — погодився Маркос, — але, як сказано в японському гімні, крапля за краплею творять моря, піщинки зрештою вибудовують скелю, вкриту мохом чи як там, щоб стиль зберегти. Ян Палах був однією з них, але ж є й решта чеських студентів, і вони не сплять, уже не кажучи про чотирьох бонз. Як легко ти знаходиш причину, щоб не звертати уваги. А втім, почекай, я розповім тобі про іншу форму протестів, що вчора не одного змусила заскрипіти зубами в ресторані «Vagenande», наступного тижня цей номер повторять у багатьох інших місцях, якщо вистачить грошей, бо ще треба поглянути, скільки він коштує в таких ресторанах. Ми пішли туди з Ґомесом о першій годині пополудні, це пора панства з пухкими гаманцями, бачили б ви отой дух art nouveau, що панує там, і оту немов поточену міллю атмосферу, яка надає особливого шарму. Ми замовили цибулю-порей із соусом, яловичину з перцем, червоне вино й мінеральну воду, меню, як бачиш, гідне й відповідальне. Тільки-но принесли цибулю, Ґомес підвівся й почав їсти стоячи, стеблина за стеблиною, розмовляючи зі мною, немов нічого не сталося. Статистика поглядів: вісімдесят відсотків розлючених, десять — збентежених, три — втішених, ще три відсотки непроникних зацікавлених і чотири відсотки зацікавлених (невиліковний геморой, спинний параліч, дурна витівка?). Гарсон приніс іншого стільця, Ґомес сказав ні, дякую, я завжди їм отак. Але ж, месьє, стояти незручно. Навпаки, вкрай функціонально, сила тяжіння діє найефективніше, і цибуля опускається в шлунок, мов у криницю, це допомагає дванадцятипалій кишці. Ви глузуєте з мене. Аж ніяк, це ви прийшли набридати мені, не сумніваюся, що з похвальним наміром, але все-таки. Згодом підходить метрдотель, старий, з обличчям, що скидалося на голову несвіжої рибини. Месьє, вибачте мені, але тут. Що тут? Тут ми звикли до. Звісно, але не я. Так, але однаково. Месьє нікому не заважає, — втручаюся я, вичищаючи тарілку хлібним м’якушем, бо ж цибулька була смачненька. Він не тільки нікому не заважає, а їсть із найрафінованішою елегантністю та скромністю, а ви прийшли і пристаєте до нього, та ще й отой гарсон. Що за манери. У відповідь на це все створюється ситуація в дусі Ортеги-і-Ґасета, дами щось шепочуть на вухо іншим дамам, закочують очі, неподобство, сюди приходять посидіти й піти, нехай іде собі їсть у якусь забігайлівку. Потім Ґомес, присягаюся, витираючи собі вуста з витонченою делікатністю, каже: «Якщо я їм стоячи, це тому, що з травня 1968 р. я живу стоячи». Ну, друже, якщо хочеш знати, справжній бордель, хліб розкиданий по підлозі, касирка телефонує до Комісаріату, наша яловичина з перцем сохне на грилі, пляшка вина відкоркована, і це все без оплати, уявляєш собі, якби ми пішли, ті сучі виродки заплатили б за нас у складку, але саме тієї миті Ґомес сідає, мов граф, тримаючи в руці згорнуту серветку, й каже досить високим голосом: «Я зробив це задля свого ближнього і, сподіваюся, мій ближній навчиться жити стоячи». Глибока тиша, крім двох-трьох спалахів сміху, спричинених нечистим сумлінням, сподіваюся, що хоч декому пощастить перетравити той обід. Завтра повторимо цей номер у бістро на площі Бастилії, можливо, нам натовчуть пику, там інша атмосфера, але хіба можна знати наперед.

Enter[38]Людмила