Читаем Чоловіки без жінок та інші оповідання полностью

Він глянув угору. Джордж виконував поворот «телемарк»: одну ногу, зігнувши, виставив уперед, другу відставив назад; його палиці звисали, наче тонкі ніжки якоїсь комахи, — торкаючись поверхні, вони щоразу здіймали хмаринки снігу; урешті-решт, зігнувшись, виставивши одну ногу вперед, другу — назад, відхилившись убік усім тілом, він закінчив елегантний бездоганний поворот, огорнутий сніжною хмарою, вималювавши криву блискучими наконечниками палиць. 

— Не зробив «христіанію», бо сніг дуже глибокий, — сказав Джордж. — А ти молодець. 

— Мені моя нога не дасть зробити «телемарк», — відповів Нік. 

Нік пригнув до землі дротяну загорожу, і Джордж проїхав поверх неї. Нік спустився слідом за ним до дороги. Зігнувши коліна, вони їхали стежкою через сосновий ліс. Дорога перетворилась на відшліфований лід, поцяткований помаранчевими й коричнево-жовтуватими плямами, що їх полишали коні, які тягнули колоди з лісу. Лижники трималися засніженої смуги на узбіччі. Дорога різко пірнала вниз до потічка, а потім круто здіймалась догори. За деревами вони розгледіли довгу пошарпану приземкувату будівлю. З-за гілок вона здавалася вицвіложовтою. Зблизька віконні рами виявилися пофарбованими на зелене. Фарба лущилась. Нік відстебнув лижною палицею кріплення і скинув лижі. 

— Краще я їх понесу, — мовив він. 

Він видерся крутою стежкою, закинувши лижі на плечі, встромляючи носаки черевиків у скрижанілу снігову кірку. Чув, як Джордж дихає і стромляє у сніг носаки своїх черевиків позаду нього. Вони сперли лижі до стіни готелю, струсили сніг зі штанів один одному, потупали ногами, щоб збити сніг з черевиків, і зайшли всередину. 

Там було мало що видно. У кутку кімнати палили кахляну піч. Низька стеля. Гладенькі лавки за темними, поплямованими вином столами уздовж стін. Біля печі з люльками й карафкою мутного молодого вина сиділо двійко швейцарців. Хлопці скинули куртки й сіли біля стіни по той бік від печі. Голос, який співав у сусідній кімнаті, замовк — звідти вийшла дівчина у блакитному фартушку й запитала, що їм принести випити. 

— Пляшку сіонського, — попросив Нік. — Що скажеш, Джордже? 

— Хай буде, — відповів Джордж. — Ти ліпше розумієшся на вині, ніж я. Мені всяке підходить. 

Дівчина вийшла. 

— Нема нічого кращого за лижі, еге ж? — запитав Нік. — Коли тільки починаєш довгий спуск. 

— Ага, — підтакнув Джордж. — Таке словами не опишеш. 

Дівчина принесла вино — вони довго морочилися з корком. Нарешті Нік його витягнув. Дівчина вийшла — їм було чути, як вона співає по-німецьки в сусідній кімнаті. 

— Корок трохи покришився на дно — ну нічого, — сказав Нік. — Цікаво, чи є в них якась випічка. 

— Зараз запитаємо. 

Увійшла дівчина, Нік помітив, що її фартух прикриває вже добряче кругленький живіт. Як я цього відразу не зауважив, подумав він. 

— Що ви таке співали? — запитав він її. 

— Оперу, німецьку оперу, — вона явно не збиралась заглиблюватись у цю тему.  — Якщо хочете, можу принести яблучного струдля. 

— Не дуже приязна, еге ж? — мовив Джордж. 

— Ну, вона нас не знає і, певно, подумала, що ми дражнитимемо її через той спів. Вона, мабуть, звідти, де говорять німецькою, і тут почувається не у своїй тарілці, а скоро ще й дитина народиться, вона незаміжня, і тому їй ніяково. 

— А з чого ти взяв, що вона незаміжня? 

— Обручки нема. Та тут ні одна заміж не вийде, поки їй живота не зроблять. 

Відчинилися двері, всередину ввалився гурт лісорубів, вони дихали парою і тупали черевиками, щоб струсити сніг. Офіціантка принесла їм три літри молодого вина — лісоруби посідали за два столи, курили й мовчали, поскидавши капелюхи і спершись хто до стіни, хто на стіл. Надворі час від часу різко теленькали дзвіночки — то мотали головами коні, які тягнули дерев’яні сани. 

Джордж із Ніком почувалися щасливими. Їм подобалося бути в товаристві один одного. Вони знали, що попереду на них чекає зворотний шлях додому. 

— Коли ти вертаєшся в університет? — запитав Нік. 

— Сьогодні ввечері, — відповів Джордж. — Мушу встигнути на потяг з Монтре за двадцять одинадцята. 

— Шкода, що ти вже їдеш — спустились би ще завтра з Дан дю Ліс. 

— Треба закінчити ту науку, — сказав Джордж. — Ох, Майку, хіба б тобі не хотілось просто побайдикувати разом? Візьмемо свої лижі, заїдемо потягом туди, де можна гарно покататись, потім повештаємось барами і далі просто через Оберланд, аж до Вале і через цілий Енґадін, покидаємо до наплічників пару викруток, светрів, піжаму й викинемо з голови ту науку. 

— Ага, і ще через цілий Шварцвальд так пройдемо. Ех, чудесні місцини. 

— Ти ж там торік улітку рибалив, правда? 

— Ага. 

Вони з’їли струдель і допили вино. 

Джордж сперся на стіну й заплющив очі. 

— Мені завжди так від вина, — сказав він. 

— Погано?  — запитав Нік. 

— Ні. Добре, просто якось дивно. 

— Знаю, про що ти, — сказав Нік. 

— Ну так, — мовив Джордж. 

— Ще плящину? — запитав Нік. 

— Я пас, — відповів Джордж. 

Вони так і сиділи: Нік, спершись ліктями на стіл, Джордж, притулившись до стіни. 

— А що, Гелен вагітна? — запитав Джордж, випроставши спину. 

— Ага. 

— І коли має народити? 

— В кінці літа. 

— Ти радий? 

— Ага. Вже радий. 

— Повернешся до Штатів? 

— Напевно. 

— А хочеш? 

Перейти на страницу:

Похожие книги

Крестный отец
Крестный отец

«Крестный отец» давно стал культовой книгой. Пьюзо увлекательно и достоверно описал жизнь одного из могущественных преступных синдикатов Америки – мафиозного клана дона Корлеоне, дав читателю редкую возможность без риска для жизни заглянуть в святая святых мафии.Роман Пьюзо лег в основу знаменитого фильма, снятого Фрэнсисом Фордом Копполой. Эта картина получила девятнадцать различных наград и по праву считается одной из лучших в мировом кинематографе.Клан Корлеоне – могущественнейший во всей Америке. Для общества они торговцы маслом, а на деле сфера их влияния куда больше. Единственное, чем не хочет марать руки дон Корлеоне, – наркотики. Его отказ сильно задевает остальные семьи. Такое стареющему дону простить не могут. Начинается длительная война между кланами. Еще живо понятие родовой мести, поэтому остановить бойню можно лишь пойдя на рискованный шаг. До перемирия доживут не многие, но даже это не сможет гарантировать им возмездие от старых грехов…«Благодаря блестящей экранизации Фрэнсиса Копполы эта история получила культовый статус и миллионы поклонников, которые продолжают перечитывать этот роман». – Library Journal«Вы не сможете оторваться от этой книги». – New York Magazine

Марио Пьюзо

Классическая проза ХX века