Читаем Чоловіки без жінок та інші оповідання полностью

Нік промовчав. Вони далі пливли попри берег, аж поки тартак не сховався з очей. Нік повернув і поплив через бухту. 

— Не клює, — сказав він. 

— Ні, — відповіла Марджорі. 

Вона пильно стежила за вудкою весь час, що вони пливли, навіть коли говорила. Вона любила рибалити. Любила рибалити з Ніком. 

Неподалік від човна гладінь озера розітнула велика форель. Нік наліг на одне весло, щоб повернути човен і підтягнути приманку, яка волочилась у воді далеко позаду, туди, де шукала собі харч форель. Як тільки з води вигулькнула спина форелі, дрібні рибинки налякано шугнули навсібіч. Сипонули на поверхню води бризки, наче жменю крупинок. Ще одна форель плюснулась, шукаючи їжу. 

— Годуються, — сказала Марджорі. 

— Але не клюють, — відповів Нік. 

Він провів човен по колу повз рибу, яка шукала собі харч, а тоді рушив до мису. Марджорі не змотувала волосінь, поки човен не торкнувся берега. 

Вони витягнули човна на пісок, і Нік узяв відерце з живими окунями. Окуні плавали собі у воді у відерці. Нік упіймав трьох, відрізав їм голови й обібрав луску, в той час як Марджорі й собі бовтала руками у відрі, аж поки піймала одного, відрізала голову і почистила. Нік глянув на її рибу. 

— Черевного плавця не відрізай, — сказав він. — Для наживки піде, але краще хай на животі лишиться плавець. 

Він узяв окунів і позачіпляв їх за хвости на гачки. На кожній вудці було по два гачки на жилці. Марджорі відпливла в човні від берега, тримаючи зубами волосінь й озираючись на Ніка, який стояв на березі й тримав вудку так, що котушка розмотувала волосінь. 

— Досить, — гукнув він. 

— Відпускати? — крикнула у відповідь Марджорі, тримаючи жилку рукою. 

— Відпускай! 

Марджорі кинула волосінь за борт і спостерігала, як наживка тоне у воді. Вона повеслувала назад і зробила те саме з другою жилкою. Нік поклав на кінці вудок по важкому бруску дерева й розмістив їх під кутом, підперши камінням. Він змотав зайву волосінь, міцно натягнувши жилку між берегом і піщаним дном каналу, і закріпив дзвоника. Коли форель, годуючись на дні, схопить приманку, то метнеться вбік, потягнувши за собою волосінь, а та сіпне котушку — і дзвоник зателенькає. 

Марджорі відпливла трохи вбік, щоб не зачепити жилки. Вона налягала на весла, і човен швидко вискочив на берег. За ним пішли брижі. Марджорі вибралася з човна, і Нік витягнув його далеко на пісок. 

— Що з тобою, Ніку? — запитала Марджорі. 

— Не знаю, — відповів Нік, збираючи галузки для вогнища. 

Вони розклали вогонь із цурпалків, які валялися на березі. Марджорі пішла до човна й принесла звідти ковдру. Вечірній вітерець відносив дим у керунку мису, тож Марджорі розстелила ковдру між вогнищем і озером. 

Марджорі сіла на ковдру спиною до вогню й чекала на Ніка. Він підійшов і сів на ковдру коло неї. Позаду них простягався підлісок, попереду — затока з гирлом Гортонс-Крік. Ще виднілося. Відблиски від вогню сягали аж до води. Вони бачили дві металеві вудки, які схилилися над темною водою. На котушках відблискував вогонь. Марджорі витягнула з кошика вечерю. 

— Я не хочу їсти, — сказав Нік. 

— Та хоч трохи. 

— Ну добре. 

Вони їли мовчки, спостерігаючи за двома вудками і зблисками полум’я на воді. 

— Сьогодні буде місяць, — озвався Нік. 

Він дивився на пагорби по той бік затоки, які щораз гостріше виступали на тлі неба. Він знав, що з-за пагорбів от‑от вирине місяць. 

— Я знаю, — усміхнувшись, відповіла Марджорі. 

— Все ти знаєш, — відказав Нік. 

— Ой, Ніку, перестань! Не будь таким, ну будь ласка! 

— Не можу, — мовив Нік. — Це ж правда. Ти все знаєш. І в тому весь клопіт. Ти ж і сама це знаєш. 

Марджорі нічого не відповіла. 

— Це я всього тебе навчив. І ти це теж знаєш. А чого ти, до речі, не знаєш, га? 

— Замовкни, — сказала Марджорі. — Ось і місяць. 

Вони сиділи на ковдрі, не торкаючись одне одного, і дивилися, як сходить місяць. 

— Нащо ти говориш дурниці? — запитала Марджорі. — Що з тобою таке? 

— Не знаю. 

— Ясно, що знаєш. 

— Ні, не знаю. 

— Ну ж бо, кажи вже. 

Нік не зводив очей з місяця, який виринав над пагорбами. 

— Нудно стало. 

Він боявся дивитися на Марджорі. А тоді глянув. Вона сиділа, обернувшись до нього спиною. Він дивився їй у спину. 

— Нудно стало. Нудно. 

Вона мовчала. Він продовжував. 

— Я відчуваю, що в мене всередині нічого не лишилось — повна пустота. Не знаю, Мардж. Не знаю, що сказати. 

Він дивився їй у спину. 

— А кохати теж нудно? — запитала Марджорі. 

— Нудно, — відповів Нік. 

Марджорі встала. Нік сидів, обхопивши голову руками. 

— Я візьму човна, — гукнула Марджорі. — А ти можеш вернутись назад через мис. 

— Добре, — сказав Нік. — Я зіштовхну тобі човна у воду. 

— Не треба, — відповіла вона. 

Марджорі погойдувалася у човні на воді, де виблискувала місячна доріжка. Нік вернувся й ліг долілиць на ковдру біля вогню. Він чув, як по воді плескають весла. 

Він довго так лежав. Лежав і тоді, коли почув, як з лісу на галявину вийшов Білл. Він чув, як Білл підійшов до вогню. Білл теж його не чіпав. 

— Ну як вона? — запитав Білл. 

— Нічого, — сказав Нік, лежачи долілиць на ковдрі. 

— Скандал був? 

— Не було. 

— А ти як? 

— Ой, дай спокій, Білле! Дай мені спокійно полежати. 

Перейти на страницу:

Похожие книги

Крестный отец
Крестный отец

«Крестный отец» давно стал культовой книгой. Пьюзо увлекательно и достоверно описал жизнь одного из могущественных преступных синдикатов Америки – мафиозного клана дона Корлеоне, дав читателю редкую возможность без риска для жизни заглянуть в святая святых мафии.Роман Пьюзо лег в основу знаменитого фильма, снятого Фрэнсисом Фордом Копполой. Эта картина получила девятнадцать различных наград и по праву считается одной из лучших в мировом кинематографе.Клан Корлеоне – могущественнейший во всей Америке. Для общества они торговцы маслом, а на деле сфера их влияния куда больше. Единственное, чем не хочет марать руки дон Корлеоне, – наркотики. Его отказ сильно задевает остальные семьи. Такое стареющему дону простить не могут. Начинается длительная война между кланами. Еще живо понятие родовой мести, поэтому остановить бойню можно лишь пойдя на рискованный шаг. До перемирия доживут не многие, но даже это не сможет гарантировать им возмездие от старых грехов…«Благодаря блестящей экранизации Фрэнсиса Копполы эта история получила культовый статус и миллионы поклонников, которые продолжают перечитывать этот роман». – Library Journal«Вы не сможете оторваться от этой книги». – New York Magazine

Марио Пьюзо

Классическая проза ХX века