Читаем Чоловіки без жінок та інші оповідання полностью

Він вийняв із гаманця п’ятдесят песет однією банкнотою і, розпростерши, поклав на столі. 

Мануель узяв гроші й поклав собі до кишені. 

— А хто там у квадрильї? — поцікавився він. 

— Хлопці, яких я завжди ставлю на вечір, — відповів Ретана. — Непогані. 

— А пікадори? — запитав Мануель. 

— Такі собі, — визнав Ретана. 

— Мені потрібен бодай один хороший, — сказав Мануель. 

— То найми собі, — мовив Ретана. — Знайди і найми. 

— За такі гроші я нікого не знайду, — зауважив Мануель. — Як я можу найняти собі квадрилью за шістдесят дуро? 

Ретана мовчки глянув на Мануеля з того боку великого стола. 

— Ви ж знаєте, що мені потрібний хоча б один хороший пікадор, — наполягав Мануель. 

Ретана далі мовчав, здалеку розглядаючи Мануеля. 

— Так не робиться, — сказав Мануель. 

Ретана міряв його поглядом, відхилившись на спинку крісла, — розглядав так, наче сидів далеко від нього. 

— У мене є свої пікадори, — сказав він. 

— Ага, — відповів Мануель. — Знаю я ваших пікадорів. 

Ретана не усміхнувся. Мануель зрозумів, що розмову закінчено. 

— Я хочу рівних шансів, ото й усе, — пояснив Мануель. — Коли виходиш на арену, хочеться приборкати бика. А для цього потрібен всього один хороший пікадор. 

Він говорив до чоловіка, який більше його не слухав. 

— Хочеш когось іншого, — сказав Ретана, — то найми собі. На арені працюватиме наша квадрилья. Можеш привести скільки завгодно своїх пікадорів. Клоунада закінчиться о пів на одинадцяту. 

— Добре, — відповів Мануель. — Якщо ви так кажете, то хай буде. 

— Кажу, — повторив Ретана. 

— Тоді до завтра, — промовив Мануель. 

— До завтра, — відповів Ретана. 

Мануель узяв валізу й вийшов. 

— Двері зачини, — гукнув Ретана. 

Мануель обернувся. Ретана сидів, схилившись над якимись паперами. Мануель потягнув до себе двері, поки не клацнув замок. 

Він спустився сходами і вийшов на гарячу, залиту сонцем вулицю. Надворі стояла немилосердна спека, сонячні промені відбивалися від білих будинків й боляче жалили очі. Він рушив затіненим боком крутої вулички у бік майдану Пуерта-дель-Соль. Затінок здавався чистим і прохолодним, як гірський струмок. На перехресті на нього зненацька хвилею накотилась спека. Серед перехожих Мануель не побачив жодного знайомого обличчя. 

Перед самим Пуерта-дель-Соль він звернув до кав’ярні. 

Усередині було тихо. За столиками вздовж стіни сиділо кілька чоловіків. За одним із них четверо грали в карти. Майже всі сиділи, спершись об стіну, і курили; на столиках перед ними стояли порожні чарки й горнятка з-під кави. Мануель перейшов через довгу залу до кімнатки у глибині. За столиком у кутку спав якийсь чолов’яга. Мануель сів за сусідній столик. 

Прийшов кельнер і зупинився біля Мануеля. 

— Ви не бачили Суріто? — запитав його Мануель. 

— Заходив перед обідом, — відповів кельнер. — І прийде знову не раніше п’ятої. 

— Принесіть мені каву з молоком і чарку коньяку, — попросив Мануель. 

Кельнер повернувся з тацею, на якій стояла велика склянка для кави і чарка. У лівій руці тримав пляшку коньяку. Він поставив тацю на стіл — хлопчик, який прийшов слідом за кельнером, налив у склянку кави й молока із блискучих кавника й молочника з довгими ручками. 

Мануель скинув капелюха, і кельнер помітив на його голові пришпилену до маківки косичку. Наливаючи коньяк у чарку біля склянки з кавою, він підморгнув хлопчикові. Той зацікавлено глянув на бліде обличчя Мануеля. 

— Будете тут виступати? — запитав кельнер, закорковуючи пляшку. 

— Буду, — відповів Мануель. — Завтра. 

Кельнер далі стояв коло столика, притискаючи пляшку до стегна. 

— Під час клоунади? — запитав він. 

Хлопчик присоромлено відвів очі убік. 

— Ні, в основній програмі. 

— А я думав, що виступатимуть Чавес з Ернандесом, — зауважив кельнер. 

— Ні. Буду я і ще один. 

— Хто саме? Чавес чи Ернандес? 

— По-моєму, Ернандес. 

— А з Чавесом що сталося? 

— Він поранений. 

— Хто вам таке сказав? 

— Ретана. 

— Гей, Луї! — крикнув кельнер у сусідню залу. — Чавес поранений! 

Мануель зняв обгортки з кубиків цукру й кинув їх у каву. Розмішав і випив усю до останньої краплі — солодка й гаряча, вона зігріла його порожній шлунок. Потім вихилив чарку коньяку. 

— Ще одну, будь ласка, — сказав кельнерові. 

Той відкоркував пляшку і налив повну чарку, аж вихлюпнулося на блюдце. До столика підійшов ще один кельнер. Хлопчик, який наливав каву, пішов геть. 

— Чавес сильно поранений? — запитав Мануеля другий кельнер. 

— Не знаю, — відповів Мануель. — Ретана не сказав. 

— Бо йому наплювати, — мовив високий кельнер. Мануель його раніше не бачив. Мабуть, щойно підійшов. 

— Тут так заведено: як працюєш на Ретану, то й горя не знаєш, — сказав високий кельнер. — А як ні, то ліпше йди і відразу пусти собі кулю в лоба. 

— Правду кажеш, — докинув другий кельнер, який підійшов пізніше. — Так воно і є. 

— А хіба не так? — запитав високий кельнер. — Я добре знаю, що то за один. 

— Подумай тільки, що він зробив з Вільяльти, — сказав перший кельнер. 

— І не тільки з нього, — додав високий. — А з Марсьяла Лаланду? А з Насьйоналя? 

— І не кажи, — погодився коротун. 

Перейти на страницу:

Похожие книги

Крестный отец
Крестный отец

«Крестный отец» давно стал культовой книгой. Пьюзо увлекательно и достоверно описал жизнь одного из могущественных преступных синдикатов Америки – мафиозного клана дона Корлеоне, дав читателю редкую возможность без риска для жизни заглянуть в святая святых мафии.Роман Пьюзо лег в основу знаменитого фильма, снятого Фрэнсисом Фордом Копполой. Эта картина получила девятнадцать различных наград и по праву считается одной из лучших в мировом кинематографе.Клан Корлеоне – могущественнейший во всей Америке. Для общества они торговцы маслом, а на деле сфера их влияния куда больше. Единственное, чем не хочет марать руки дон Корлеоне, – наркотики. Его отказ сильно задевает остальные семьи. Такое стареющему дону простить не могут. Начинается длительная война между кланами. Еще живо понятие родовой мести, поэтому остановить бойню можно лишь пойдя на рискованный шаг. До перемирия доживут не многие, но даже это не сможет гарантировать им возмездие от старых грехов…«Благодаря блестящей экранизации Фрэнсиса Копполы эта история получила культовый статус и миллионы поклонников, которые продолжают перечитывать этот роман». – Library Journal«Вы не сможете оторваться от этой книги». – New York Magazine

Марио Пьюзо

Классическая проза ХX века