Читаем Чоловіки без жінок та інші оповідання полностью

Мануель глянув на тих двох, що стояли й балакали біля його столика. Він уже випив другу чарку коньяку. Вони про нього забули. Він їх не цікавив. 

— Ви бачили те стадо верблюдів? — не вгавав високий кельнер. — А того Насьйоналя-другого? 

— Я бачив його минулої неділі, — сказав перший. 

— Справжня жирафа, — докинув коротун. 

— А що я вам казав? — промовив високий кельнер. — І то все хлопаки Ретани. 

— А налийте мені ще одну чарку, — втрутився Мануель. Поки кельнери теревенили, він вилив коньяк, який вихлюпнувся у блюдце, назад до чарки й уже випив. 

Кельнер, який підійшов до нього першим, машинально наповнив його чарку, і всі троє, балакаючи, вийшли з кімнати. 

Чоловік у дальному кутку досі спав, тихенько похропуючи, — головою він сперся на стіну. 

Мануель випив свій коньяк. Тепер і його почало хилити на сон. У таку спеку надвір не хотілося виходити. А більше не було що робити. Йому кортіло побачитися із Суріто. Поки той прийде, можна й подрімати. Він заштовхав ногою валізу під стіл, щоб ніхто не поцупив. Чи, може, ліпше поставити її під кріслом біля стіни? Він нахилився і посунув валізу вперед. А тоді сперся головою на стіл і задрімав. 

Коли він прокинувся, за столиком навпроти нього хтось сидів. Кремезний чолов’яга з важким, брунатним, як в індуса, лицем. Він уже довгенько там сидів. Відмахнувся від кельнера й читав газету, раз по раз зиркаючи на Мануеля, який спав, поклавши голову на стіл. 

Чолов’яга старанно читав газету, ворушачи губами за кожним словом. А втомлюючись, переводив погляд на Мануеля. Сидів він, втиснувшись у крісло й насунувши на лоба чорного крислатого капелюха. 

Мануель випростав спину і глянув на нього. 

— Здоров, Суріто, — сказав він. 

— Здоров, хлопче, — відповів здоровань. 

— Я трохи задрімав, — Мануель потер кулаком чоло. 

— Та я бачу. 

— Як життя? 

— Непогано. А ти як? 

— Так собі. 

Обоє замовкли. Пікадор Суріто розглядав бліде обличчя Мануеля. А той спостерігав, як величезні руки пікадора згортають газету і ховають її до кишені. 

— Я хочу попросити тебе про одну послугу, Маносе, — озвався Мануель. 

Суріто мав прізвисько Маносдурос[28]. Щоразу, як він його чув, згадував про свої кремезні руки. Він зніяковіло поклав їх перед собою на стіл. 

— Вип’ємо? — запропонував. 

— Давай, — кивнув Мануель. 

Кельнер прийшов, пішов і знову повернувся. Виходячи, обернувся і ще раз зиркнув на двох чоловіків за столиком. 

— То в чому річ, Маноло? — Суріто поставив чарку на стіл. 

— Допоможеш мені завтра ввечері приборкати двох биків? — запитав Мануель, дивлячись на Суріто, який сидів навпроти нього. 

— Ні, — відповів Суріто. — Я більше не працюю. 

Мануель опустив погляд на свою чарку. Він так і думав, що почує таку відповідь, — от і почув. На тобі, дочекався. 

— Вибач, Маноло, але я більше не виступаю, — сказав Суріто, розглядаючи свої руки. 

— Та нічого, — відповів Мануель. 

— Я вже застарий, — пояснив Суріто. 

— Я просто спитав, — сказав Мануель. 

— Завтра вечірній виступ? 

— Ага. Я подумав, що дам раду, якщо матиму бодай одного доброго пікадора. 

— Скільки тобі заплатять? 

— Триста песет. 

— Мені, пікадору, і то більше платять. 

— Знаю, — сказав Мануель. — Я не мав тебе про таке просити. 

— Навіщо ти далі цим займаєшся? — запитав Суріто. — Чому не відріжеш свою кіску, Маноло? 

— Не знаю, — відповів Мануель. 

— Тобі майже стільки ж, як мені, — сказав Суріто. 

— Не знаю, — повторив Мануель. — Я мушу виступати. Хочу зробити так, щоб мати рівні шанси, ото й усе. Я не можу покинути тої справи, Маносе. 

— Можеш. 

— Не можу. Я вже намагався триматися від неї подалі. 

— Я знаю, як тобі. Але так не годиться. Ти мусиш покинути цю справу й більше не виступати. 

— Не можу. Крім того, останнім часом мені непогано вдається. 

Суріто глянув на його лице. 

— Ти був у шпиталі. 

— Але все йшло добре, поки я не поранився. 

Суріто промовчав. Він перелив коньяк із блюдечка до своєї чарки. 

— Газети писали, що ніколи не бачили кращої фаени, — сказав Мануель. 

Суріто подивився на нього. 

— Ти ж знаєш, що коли все гаразд, я добре виступаю, — промовив Мануель. 

— Ти застарий, — відповів пікадор. 

— Неправда, — заперечив Мануель. — Ти на десять років старший за мене. 

— Зі мною зовсім інша справа. 

— Ніякий я не застарий, — наполягав Мануель. 

Вони обоє замовкли — Мануель розглядав пікадорове обличчя. 

— Усе йшло добре, поки я не поранився, — повторив він. — Шкода, що ти не бачив того виступу, — додав докірливо. 

— Мені не хочеться дивитись твої виступи, — відповів Суріто. — Я починаю хвилюватись. 

— Останнім часом ти не бачив, як я виступаю. 

— Я на тебе й так надивився. 

Суріто глянув на Мануеля, уникаючи його погляду. 

— Зав’язуй із тою справою, Маноло. 

— Не можу, — відповів Мануель. — Кажу тобі: тепер у мене все чудово. 

Суріто нахилився уперед, спираючись руками на стіл. 

— Послухай. Я попрацюю з тобою завтра, але якщо ти не даси ради, то покинеш ту справу. Домовились? Обіцяєш? 

— Добре. 

Суріто з полегшенням відхилився на спинку крісла. 

— Пора кидати, — сказав він. — Досить клеїти дурня. Відріж кіску — і по всьому. 

— Мені не доведеться кидати, — відповів Мануель. — Сам побачиш. Я маю що показати. 

Суріто підвівся. Він втомився сперечатись. 

Перейти на страницу:

Похожие книги

Крестный отец
Крестный отец

«Крестный отец» давно стал культовой книгой. Пьюзо увлекательно и достоверно описал жизнь одного из могущественных преступных синдикатов Америки – мафиозного клана дона Корлеоне, дав читателю редкую возможность без риска для жизни заглянуть в святая святых мафии.Роман Пьюзо лег в основу знаменитого фильма, снятого Фрэнсисом Фордом Копполой. Эта картина получила девятнадцать различных наград и по праву считается одной из лучших в мировом кинематографе.Клан Корлеоне – могущественнейший во всей Америке. Для общества они торговцы маслом, а на деле сфера их влияния куда больше. Единственное, чем не хочет марать руки дон Корлеоне, – наркотики. Его отказ сильно задевает остальные семьи. Такое стареющему дону простить не могут. Начинается длительная война между кланами. Еще живо понятие родовой мести, поэтому остановить бойню можно лишь пойдя на рискованный шаг. До перемирия доживут не многие, но даже это не сможет гарантировать им возмездие от старых грехов…«Благодаря блестящей экранизации Фрэнсиса Копполы эта история получила культовый статус и миллионы поклонников, которые продолжают перечитывать этот роман». – Library Journal«Вы не сможете оторваться от этой книги». – New York Magazine

Марио Пьюзо

Классическая проза ХX века