Читаем Чоловіки без жінок та інші оповідання полностью

— Та він йолоп, — відповів той і обернувся до Ніка: — Як твоє прізвище? 

— Адамс. 

— Ще один розумник, — пхикнув Ел. — Еге ж, Максе? 

— Та тут самі розумники живуть, — зауважив той. 

Джордж поставив на стійку дві тарілки: на одній лежала яєчня з шинкою, на другій — з беконом. Збоку поставив дві тарілки зі смаженою картоплею і зачинив дверцята до кухні. 

— Яка ваша? — запитав він Ела. 

— А що, тобі вже з голови вилетіло? 

— З шинкою. 

— От розумаха, — відповів Макс. Він нахилився і підсунув до себе тарілку з яєчнею. Обоє їли, не скидаючи рукавиць. Джордж мовчки дивився, як вони їдять. 

— На що витріщився? — глянув на нього Макс. 

— Ні на що. 

— Не розказуй. Ти дивився на мене. 

— Та хлопака пожартував, Максе, — сказав Ел. 

Джордж засміявся. 

— Нема чого шкіритись, — кинув йому Макс. — Тобі так точно. 

— Добре, — відповів Джордж. 

— Він каже «добре», — Макс обернувся до Ела. — Чув? «Добре» каже. Ото видав. 

— Макітра варить, як має бути, — відповів Ел. 

Вони знову взялися за їжу. 

— А як звати он того розумника? — запитав Ел Макса. 

— Гей, розумахо, — сказав Макс Ніку. — Перейди за стійку до свого дружка. 

— Для чого? — запитав Нік. 

— Просто так. 

— Ліпше перейди, мудрагель тут знайшовся, — сказав Ел. 

Нік перейшов за стійку. 

— Що ви задумали? — запитав Джордж. 

— Не твоє діло, — огризнувся Ел. — На кухні хтось є? 

— Негр. 

— Що за негр? 

— Кухар. 

— Скажи, хай іде сюди. 

— Навіщо? 

— Скажи, хай іде сюди. 

— Ви хоч знаєте, куди ви прийшли? 

— Знаємо, не бійся, — відповів чолов’яга на ім’я Макс. — Ми що — схожі на дурнів? 

— Ти патякаєш, як дурень, — сказав до нього Ел. — Якого дідька ти сваришся з малим? Послухай, — обернувся він до Джорджа. — Скажи чорному, хай прийде сюди. 

— Що ви з ним хочете зробити? 

— Нічого. Думай головою, розумнику. Що ми можемо йому зробити? 

Джордж прочинив віконце, що вело до кухні. 

— Семе, — гукнув. — Вийди сюди на хвилину. 

Кухонні дверцята відчинилися, вийшов негр. 

— Що таке? — запитав він. 

Чолов’яги за стійкою зміряли його очима. 

— Слухай мене, чорний. Стій там — і ні з місця, — сказав Ел. 

Сем, стоячи у своєму фартуху, подивився на двох за стійкою. 

— Добре, сер, — відповів він. 

Ел зістрибнув зі стільчика. 

— Я йду на кухню з негром і розумником, — мовив він. — Пішли назад на кухню, чорний. І ти разом з ним, розумнику. 

Чолов’яга пішов слідом за Ніком і кухарем Семом на кухню. Хряснули двері. Чоловік на ім’я Макс сидів за стійкою навпроти Джорджа. Але дивився не на нього, а у довге дзеркало, що простягалося по всій стіні по той бік. Раніше забігайлівка «У Генрі» була пивничкою, потім її переробили. 

— Ну що, розумнику, — озвався Макс, дивлячись у дзеркало, — чого мовчиш? 

— Що ви задумали? 

— Агов, Еле, — гукнув Макс, — розумник хоче знати, що ми задумали. 

— То скажи йому! — почувся з кухні голос Ела. 

— І що, по-твоєму? 

— Не знаю. 

— А як думаєш? 

Макс увесь час, поки говорив, дивився у дзеркало. 

— Не скажу. 

— Чуєш, Еле, розумник не хоче сказати, що він про все це думає! 

— Я тебе чую, не кричи, — гукнув Ел із кухні. 

Він підпер пляшкою кетчупу віконце, через яке на кухню передавали брудний посуд. 

— Слухай, розумнику, — сказав він з кухні до Джорджа. — Стань трохи далі. А ти, Максе, посунься ліворуч. 

Він скидався на фотографа, який хотів зробити групову світлину. 

— Ну, розумнику, кажи давай, — не відступав Макс. — Як думаєш, що зараз буде? 

Джордж мовчав. 

— То я сам тобі скажу, — промовив Макс. — Ми збираємося вбити одного шведа. Того здоровила Оле Андресона, знаєш його? 

— Ага. 

— Він тут щодня вечеряє, правда? 

— Деколи. 

— І приходить о шостій, еге ж? 

— Якщо приходить. 

— Ми в курсі, розумнику, — сказав Макс. — Можеш нам щось інше розповісти. В кіно ходиш? 

— Нечасто. 

— Частіше треба ходити. Такій макітрі, як в тебе, фільми підуть на користь. 

— А навіщо вам вбивати Оле Андресона? Що він вам зробив? 

— Він не міг нам нічого зробити. Бо ніколи нас не бачив. 

— І побачить тільки раз, — докинув з кухні Ел. 

— То для чого вам його вбивати? — запитав Джордж. 

— Нас друг попросив. Проста дружня послуга, розумнику. 

— Закрийся! — гукнув Ел з кухні. — Ти забагато патякаєш. 

— Ну треба ж якось розважати розумника. Правда? 

— Забагато патякаєш, — сказав Ел. — Чорний і мій розумник самі себе розважають. Я зв’язав їх докупи, як пару подружок у жіночому монастирі. 

— Хто-хто, а ти точно там був. 

— А ти звідки знаєш? 

— Хіба в кошерному. От в якому монастирі ти був! 

Джордж глянув на годинник. 

— Якщо хтось прийде, скажеш, що кухаря нема, а як вони не вступляться, то скажи, що сам підеш і приготуєш. Ясно, розумнику? 

— Ясно, — відповів Джордж. — А з нами ви що потім зробите? 

— Поки не знаю, — відповів Макс. — Важко наперед сказати. 

Джордж глянув на годинник. Чверть по шостій. Відчинилися двері з вулиці. Зайшов водій трамвая. 

— Добрий вечір, Джордже, — привітався він. — Можна повечеряти? 

— Сем вийшов, — мовив Джордж. — Вернеться за півгодини. 

— Тоді йду я далі, — відповів водій. 

Джордж підняв очі на годинник. Двадцять по шостій. 

— Непогано, розумнику, — зауважив Макс. — Ти, я бачу, ще й джентльмен. 

— Він знав, що я рознесу йому голову, — гукнув із кухні Ел. 

— Не скажи, — заперечив Макс. — Наш розумник вихований хлопчик. Мені він подобається. 

Перейти на страницу:

Похожие книги

Крестный отец
Крестный отец

«Крестный отец» давно стал культовой книгой. Пьюзо увлекательно и достоверно описал жизнь одного из могущественных преступных синдикатов Америки – мафиозного клана дона Корлеоне, дав читателю редкую возможность без риска для жизни заглянуть в святая святых мафии.Роман Пьюзо лег в основу знаменитого фильма, снятого Фрэнсисом Фордом Копполой. Эта картина получила девятнадцать различных наград и по праву считается одной из лучших в мировом кинематографе.Клан Корлеоне – могущественнейший во всей Америке. Для общества они торговцы маслом, а на деле сфера их влияния куда больше. Единственное, чем не хочет марать руки дон Корлеоне, – наркотики. Его отказ сильно задевает остальные семьи. Такое стареющему дону простить не могут. Начинается длительная война между кланами. Еще живо понятие родовой мести, поэтому остановить бойню можно лишь пойдя на рискованный шаг. До перемирия доживут не многие, но даже это не сможет гарантировать им возмездие от старых грехов…«Благодаря блестящей экранизации Фрэнсиса Копполы эта история получила культовый статус и миллионы поклонников, которые продолжают перечитывать этот роман». – Library Journal«Вы не сможете оторваться от этой книги». – New York Magazine

Марио Пьюзо

Классическая проза ХX века