Читаем Чоловіки без жінок та інші оповідання полностью

За п’ять сьома Джордж сказав: 

— Він не прийде. 

До забігайлівки зазирнуло ще двоє. Джордж пішов на кухню і зробив для одного з них сендвіч із шинкою та яйцем — чоловік забрав його з собою. На кухні він побачив Ела — той, зсунувши набакир котелок, сидів на стільці біля дверцят, сперши на край дуло гвинтівки. 

Нік з кухарем сиділи спина до спини у кутку — роти їм позав’язували рушниками. Джордж приготував сендвіч, загорнув його в промащений папір, поклав у пакет і виніс з кухні — чоловік заплатив і пішов. 

— Розумник на всі руки майстер, — сказав Макс. — І готувати вміє, і що хоч робити. Буде з тебе гарна жінка для якоїсь дівки, розумнику. 

— Ага, — гмикнув Джордж. — Ваш друг Оле Андресон сьогодні не прийде. 

— Дамо йому ще десять хвилин, — мовив Макс. 

Він дивився у дзеркало і на годинник. Стрілки показали сьому, тоді п’ять по сьомій. 

— Пішли, Еле, — сказав Макс. — Ідемо звідси. Він не прийде. 

— Ще п’ять хвилин, — відповів із кухні Ел. 

Через п’ять хвилин зайшов ще один відвідувач — Джордж сказав, що кухар захворів. 

— То якого милого ви не візьмете іншого? — розсердився чолов’яга. — Чи тут у вас не забігайлівка, а чортзна-що? 

Він вийшов геть. 

— Пішли, Еле, — повторив Макс. 

— А що з двома розумниками і чорним? 

— Хай живуть. 

— Думаєш? 

— Ага. Ми своє зробили. 

— Мені таке не подобається, — сказав Ел. — Халтура вийшла. Ти забагато патякаєш. 

— Пішов ти! — огризнувся Макс. — Мусили ж ми якось розважатись. 

— Все одно ти забагато варнякаєш, — відповів Ел. 

Він вийшов з кухні. Під затісним пальтом горбиком випиналося дуло гвинтівки. Він розправив пальто рукавицями. 

— Бувай, розумнику, — кинув він Джорджеві. — Ти народився в сорочці. 

— І не кажи, — додав Макс. — Тобі треба на скачках грати. 

Чолов’яги вийшли надвір. Джордж спостерігав крізь вікно, як вони проминули ліхтар і перейшли вулицю. У тісних пальтах і котелках вони були схожі на дует із вар’єте. Джордж пройшов через обертові дверцята на кухню і розв’язав Ніка з кухарем. 

— З мене досить, — мовив Сем. — З мене досить. 

Нік підвівся. Йому ще ніколи не затикали рота рушником. 

— Що за чортівня? — він намагався вдати, ніби його це не зачепило. 

— Вони хотіли вбити Оле Андресона, — відповів Джордж. — Застрілити його, коли той прийде вечеряти. 

— Оле Андресона? 

— Ага. 

Кухар помацав кутики рота великими пальцями. 

— Вони пішли? — запитав. 

— Пішли, — відповів Джордж. 

— До біса все це, — сказав кухар. — З мене досить. 

— Слухай, — мовив Джордж Ніку, — може, сходи до Оле Андресона. 

— Добре. 

— Ліпше в це не лізьте, — сказав кухар Сем. — Тримайтеся подалі. 

— Якщо не хочеш, не йди, — відказав Джордж. 

— Це нічого не дасть, — зауважив кухар. — Не лізьте не в своє діло. 

— Піду загляну до нього, — сказав Нік до Джорджа. — Де він живе? 

Кухар відвернувся. 

— Смаркачі завжди ліпше знають, що їм робити, — буркнув він. 

— Знімає кімнату в Гірша, — відповів Джордж Нікові. 

— То я пішов туди. 

Надворі крізь голі гілки дерев лилося світло від ліхтаря. Нік рушив угору вулицею — уздовж трамвайної колії, — а тоді звернув за наступним ліхтарем у бічну вуличку. Три будинки на початку вулиці належали Гіршу. Нік піднявся на дві сходинки й потягнув за дзвінок. Двері відчинила якась жінка. 

— Оле Андресон тут живе? 

— Ви хочете з ним зустрітись? 

— Так, якщо він у себе. 

Нік піднявся сходами слідом за жінкою і пішов у кінець коридора. Вона постукала у двері. 

— Хто? 

— До вас хтось прийшов, містере Андресон, — сказала жінка. 

— Нік Адамс. 

— Заходьте. 

Нік відчинив двері й зайшов до кімнати. Оле Андресон лежав на ліжку повністю одягнутий. Боксер-важковаговик, такий високий, що не вміщався на ліжку. Він лежав, сперши голову на дві подушки. Дивився кудись убік. 

— Що таке? — запитав він. 

— Я був у Генрі, — відповів Нік. — Прийшли двоє, зв’язали мене й кухаря і сказали, що хочуть вас убити. 

Звучало по-дурному. Оле Андресон промовчав. 

— Вони заштовхали нас до кухні, — продовжував Нік. — Думали застрелити вас, коли ви прийдете вечеряти. 

Оле Андресон далі мовчав, утупившись у стіну. 

— Джордж сказав, щоб я прийшов і розповів вам про це. 

— Мені це й так ні до чого, — відповів Оле Андресон. 

— Я опишу вам, як вони виглядають. 

— Я не хочу знати, як вони виглядають, — сказав Оле Андресон. Він розглядав стіну. — Дякую, що прийшли і сказали. 

— Нема за що. 

Нік глянув на кремезного чолов’ягу на ліжку. 

— Може, піти в поліцію? 

— Не треба, — відповів Оле Андресон. — Нічого путнього з того не вийде. 

— А що тоді? 

— Нічого. Нічого тут не вдієш. 

— Може, то був просто блеф? 

— Та ні, не блеф, — Оле Андресон обернувся до стіни. — Я просто не можу встати й вийти звідси, — сказав він, звертаючись до стіни. — Пролежав тут цілий день. 

— А втекти з міста ви не можете? 

— Не можу, — відповів Оле Андресон. — Досить з мене тої біганини. — Він уперто дивився у стіну. — Тут вже нічого не вдієш. 

— А може, вдасться щось придумати? 

— Не вдасться. Я їх підставив, — пробурмотів він тим самим монотонним голосом. — Нічого тут не вдієш. Я ще трохи полежу і піду. 

— Тоді я ліпше вернусь до Джорджа, — сказав Нік. 

— Щасливо, — відповів Оле Андресон. На Ніка він навіть не глянув. — Дякую, що зайшли. 

Перейти на страницу:

Похожие книги

Крестный отец
Крестный отец

«Крестный отец» давно стал культовой книгой. Пьюзо увлекательно и достоверно описал жизнь одного из могущественных преступных синдикатов Америки – мафиозного клана дона Корлеоне, дав читателю редкую возможность без риска для жизни заглянуть в святая святых мафии.Роман Пьюзо лег в основу знаменитого фильма, снятого Фрэнсисом Фордом Копполой. Эта картина получила девятнадцать различных наград и по праву считается одной из лучших в мировом кинематографе.Клан Корлеоне – могущественнейший во всей Америке. Для общества они торговцы маслом, а на деле сфера их влияния куда больше. Единственное, чем не хочет марать руки дон Корлеоне, – наркотики. Его отказ сильно задевает остальные семьи. Такое стареющему дону простить не могут. Начинается длительная война между кланами. Еще живо понятие родовой мести, поэтому остановить бойню можно лишь пойдя на рискованный шаг. До перемирия доживут не многие, но даже это не сможет гарантировать им возмездие от старых грехов…«Благодаря блестящей экранизации Фрэнсиса Копполы эта история получила культовый статус и миллионы поклонников, которые продолжают перечитывать этот роман». – Library Journal«Вы не сможете оторваться от этой книги». – New York Magazine

Марио Пьюзо

Классическая проза ХX века