Читаем Чоловіки без жінок та інші оповідання полностью

— Ну, але вони мають рацію. Якого милого йти на ризик? 

— Будеш ще, Джеррі? — запитав він. — Давай, склади мені компанію. 

— З мене досить, Джеку, — відповів я. — Мені й так добре. 

— Ще раз, — сказав Джек. 

Його вже трохи розморило. 

— Ну добре, — відповів я. 

Джек хлюпнув у мою склянку тільки трохи, собі ж щедро налив. 

— Знаєш, — сказав він, — а я люблю випити. Якби не бокс, я би, певно, не просихав. 

— Ага, — кивнув я. 

— Багато я всього пропустив через той бокс, — мовив він. 

— Ти добре на ньому заробив. 

— Ну так, тому я ним і займаюсь. Але я стільки пропустив, Джеррі. 

— Ну що, наприклад? 

— Ну от візьми мою жінку, — сказав він. — Мене ніколи нема вдома. Думаєш, то добре для моїх дівчат? «Хто ваш тато?» — запитає їх якась подружка, з тих багатших. «Джек Бреннан». Нема тут нічого доброго для них. 

— Ну й до дідька то все, — відповів я. — Основне, щоб у них були гроші. 

— Чого-чого, а грошей їм точно вистачає, — мовив Джек. 

Він налив собі ще. Пляшка вже майже спорожніла. 

— Долий трохи води, — сказав я. 

Джек долив. 

— Ти собі й уявити не можеш, — промовив він, — як я сумую за своєю жінкою. 

— Уявляю. 

— Не уявляєш. Звідки тобі це знати? 

— Але на селі все ж ліпше, ніж у місті. 

— Мені вже начхати, де я, — сказав Джек. — Ти уявити собі не можеш, як воно. 

— Випий ще. 

— Я що — нахлявся? Мелю дурниці? 

— Та ні, все гаразд. 

— Ти не розумієш, як воно. Ніхто не розуміє. 

— Тільки твоя дружина, — сказав я. 

— Вона точно знає, — відповів Джек. — Точно. Вона знає, кажу тобі. Знає. 

— Долий трохи води, — сказав я. 

— Джеррі, — мовив Джек, — тобі ніколи не зрозуміти, як воно. 

Він набрався, як собака бліх. Сидів, витріщившись на мене. Дивився аж якось надто пильно. 

— Сьогодні ти точно заснеш, — мовив я. 

— Послухай, Джеррі, — сказав Джек. — Хочеш трохи підзаробити? Постав на Волкотта. 

— Га? 

— Послухай, Джеррі, — Джек опустив склянку на стіл. — Я тверезий, ти ж бачиш. Знаєш, скільки я на нього поставлю? П’ятдесят тисяч. 

— Та то купа грошей. 

— П’ятдесят тисяч, — повторив Джек. — Два проти одного. Я зароблю двадцять п’ять тисяч баксів. Постав і ти на нього, Джеррі. 

— Виглядає непогано, — сказав я. 

— Я і так його не поб’ю, — вів далі Джек. — Тут нема ніякого шахрайства. Як я можу його побити? То чому б на цьому не заробити? 

— Долий води, — сказав я. 

— Після цього бою я кидаю ту справу, — мовив Джек. — З мене досить. Він і так мене поб’є. То чому б на цьому не заробити? 

— Ага. 

— Я вже тиждень не сплю, — сказав Джек. — Кручуся всю ніч і думаю, аж голова тріщить. Я не можу спати, Джеррі. Ти не знаєш, як це, коли не можеш спати. 

— Ага. 

— Не можу спати — і все. Просто не можу заснути. Нащо було стільки років тримати себе в формі, якщо не можеш спати? 

— Ага. 

— Ти уявити собі не можеш, Джеррі, як воно, коли не можеш спати. 

— Долий води, — сказав я. 

Коло одинадцятої очі у Джека самі заплющились, і я вклав його в ліжко. Нарешті він дійшов до такого стану, в якому не міг не заснути. Я допоміг йому скинути одяг і лягти. 

— Тепер ти точно заснеш, Джеку, — сказав я. 

— Ага, — відповів Джек. — Тепер точно. 

— На добраніч, Джеку, — мовив я. 

— Добраніч, Джеррі, — відповів він. — Нема в мене більше друзів, крім тебе. 

— Ет, перестань, — відмахнувся я. 

— Нема в мене більше друзів, — повторив Джек, — тільки ти. 

— Спи вже, — сказав я. 

— Сплю, — відповів Джек. 

Унизу Гоґан сидів за столом у своєму кабінеті й читав газету. Він підняв голову. 

— Ну що, поклав свого друзяку спати? — запитав. 

— Він сам відключився. 

— Ліпше вже так, ніж взагалі ока не стулити, — зауважив Гоґан. 

— Це точно. 

— А тим спортивним писакам цього ніяк не втовкмачиш, — додав Гоґан. 

— Іду я теж спати, — сказав я. 

— Добраніч, — мовив Гоґан. 

Уранці я зійшов униз близько восьмої і поснідав. Гоґан уже тренував клієнтів в амбарі. Я пішов туди й дивився, як вони займаються. 

— Раз! Два! Три! Чотири! — рахував Гоґан. — Здоров, Джеррі! — сказав він. — Джек уже встав? 

— Ні. Ще спить. 

Я повернувся до своєї кімнати і спакував речі. Десь о пів на десяту я почув, як у сусідній кімнаті прокинувся Джек. Він спустився сходами, я пішов услід за ним. Джек снідав. Увійшов Гоґан і зупинився біля стола. 

— Як чуєшся, Джеку? — запитав я. 

— Непогано. 

— Добре спав? — поцікавився Гоґан. 

— Виспався, як має бути, — відповів Джек. — У роті гидко, але голова не тріщить. 

— Добре, — сказав Гоґан. — Значить, віскі було таке, як треба. 

— Допишеш до рахунку, — мовив Джек. 

— Коли ви хочете їхати до міста? — запитав Гоґан. 

— Перед обідом, — відповів Джек. — Тим потягом, що об одинадцятій. 

— Сідай, Джеррі, — сказав Джек. 

Гоґан вийшов. 

Я сів за стіл. Джек їв грейпфрут. Коли йому траплялась кісточка, він випльовував її на ложку і клав на тарілку. 

— По-моєму, я добряче набрався вчора ввечері, — мовив він. 

— Випив трохи віскі. 

— І намолов дурниць. 

— Та перестань. 

— Де Гоґан? — запитав Джек. 

Він уже закінчив із грейпфрутом. 

— У себе в конторі. 

— Що я там казав про ставки? — запитав Джек. 

Він колупався ложкою у грейпфруті. 

Прийшла служниця — принесла яєчню з шинкою і забрала грейпфрут. 

— Принесіть ще склянку молока, — сказав їй Джек. 

Вона вийшла. 

— Ти сказав, що поставив п’ятдесят тисяч на Волкотта, — мовив я. 

— Так і є, — відповів Джек. 

Перейти на страницу:

Похожие книги

Крестный отец
Крестный отец

«Крестный отец» давно стал культовой книгой. Пьюзо увлекательно и достоверно описал жизнь одного из могущественных преступных синдикатов Америки – мафиозного клана дона Корлеоне, дав читателю редкую возможность без риска для жизни заглянуть в святая святых мафии.Роман Пьюзо лег в основу знаменитого фильма, снятого Фрэнсисом Фордом Копполой. Эта картина получила девятнадцать различных наград и по праву считается одной из лучших в мировом кинематографе.Клан Корлеоне – могущественнейший во всей Америке. Для общества они торговцы маслом, а на деле сфера их влияния куда больше. Единственное, чем не хочет марать руки дон Корлеоне, – наркотики. Его отказ сильно задевает остальные семьи. Такое стареющему дону простить не могут. Начинается длительная война между кланами. Еще живо понятие родовой мести, поэтому остановить бойню можно лишь пойдя на рискованный шаг. До перемирия доживут не многие, но даже это не сможет гарантировать им возмездие от старых грехов…«Благодаря блестящей экранизации Фрэнсиса Копполы эта история получила культовый статус и миллионы поклонников, которые продолжают перечитывать этот роман». – Library Journal«Вы не сможете оторваться от этой книги». – New York Magazine

Марио Пьюзо

Классическая проза ХX века