Чоловіки без жінок та інші оповідання

— Ну, але вони мають рацію. Якого милого йти на ризик? 

— Будеш ще, Джеррі? — запитав він. — Давай, склади мені компанію. 

— З мене досить, Джеку, — відповів я. — Мені й так добре. 

— Ще раз, — сказав Джек. 

Його вже трохи розморило. 

— Ну добре, — відповів я. 

Джек хлюпнув у мою склянку тільки трохи, собі ж щедро налив. 

— Знаєш, — сказав він, — а я люблю випити. Якби не бокс, я би, певно, не просихав. 

— Ага, — кивнув я. 

— Багато я всього пропустив через той бокс, — мовив він. 

— Ти добре на ньому заробив. 

— Ну так, тому я ним і займаюсь. Але я стільки пропустив, Джеррі. 

— Ну що, наприклад? 

— Ну от візьми мою жінку, — сказав він. — Мене ніколи нема вдома. Думаєш, то добре для моїх дівчат? «Хто ваш тато?» — запитає їх якась подружка, з тих багатших. «Джек Бреннан». Нема тут нічого доброго для них. 

— Ну й до дідька то все, — відповів я. — Основне, щоб у них були гроші. 

— Чого-чого, а грошей їм точно вистачає, — мовив Джек. 

Він налив собі ще. Пляшка вже майже спорожніла. 

— Долий трохи води, — сказав я. 

Джек долив. 

— Ти собі й уявити не можеш, — промовив він, — як я сумую за своєю жінкою. 

— Уявляю. 

— Не уявляєш. Звідки тобі це знати? 

— Але на селі все ж ліпше, ніж у місті. 

— Мені вже начхати, де я, — сказав Джек. — Ти уявити собі не можеш, як воно. 

— Випий ще. 

— Я що — нахлявся? Мелю дурниці? 

— Та ні, все гаразд. 

— Ти не розумієш, як воно. Ніхто не розуміє. 

— Тільки твоя дружина, — сказав я. 

— Вона точно знає, — відповів Джек. — Точно. Вона знає, кажу тобі. Знає. 

— Долий трохи води, — сказав я. 

— Джеррі, — мовив Джек, — тобі ніколи не зрозуміти, як воно. 

Він набрався, як собака бліх. Сидів, витріщившись на мене. Дивився аж якось надто пильно. 

— Сьогодні ти точно заснеш, — мовив я. 

— Послухай, Джеррі, — сказав Джек. — Хочеш трохи підзаробити? Постав на Волкотта. 

— Га? 

— Послухай, Джеррі, — Джек опустив склянку на стіл. — Я тверезий, ти ж бачиш. Знаєш, скільки я на нього поставлю? П’ятдесят тисяч. 

— Та то купа грошей. 

— П’ятдесят тисяч, — повторив Джек. — Два проти одного. Я зароблю двадцять п’ять тисяч баксів. Постав і ти на нього, Джеррі. 

— Виглядає непогано, — сказав я. 

— Я і так його не поб’ю, — вів далі Джек. — Тут нема ніякого шахрайства. Як я можу його побити? То чому б на цьому не заробити? 

— Долий води, — сказав я. 

— Після цього бою я кидаю ту справу, — мовив Джек. — З мене досить. Він і так мене поб’є. То чому б на цьому не заробити? 

— Ага. 

— Я вже тиждень не сплю, — сказав Джек. — Кручуся всю ніч і думаю, аж голова тріщить. Я не можу спати, Джеррі. Ти не знаєш, як це, коли не можеш спати. 

— Ага. 

— Не можу спати — і все. Просто не можу заснути. Нащо було стільки років тримати себе в формі, якщо не можеш спати? 

— Ага. 

— Ти уявити собі не можеш, Джеррі, як воно, коли не можеш спати. 

— Долий води, — сказав я. 

Коло одинадцятої очі у Джека самі заплющились, і я вклав його в ліжко. Нарешті він дійшов до такого стану, в якому не міг не заснути. Я допоміг йому скинути одяг і лягти. 

— Тепер ти точно заснеш, Джеку, — сказав я. 

— Ага, — відповів Джек. — Тепер точно. 

— На добраніч, Джеку, — мовив я. 

— Добраніч, Джеррі, — відповів він. — Нема в мене більше друзів, крім тебе. 

— Ет, перестань, — відмахнувся я. 

— Нема в мене більше друзів, — повторив Джек, — тільки ти. 

— Спи вже, — сказав я. 

— Сплю, — відповів Джек. 

Унизу Гоґан сидів за столом у своєму кабінеті й читав газету. Він підняв голову. 

— Ну що, поклав свого друзяку спати? — запитав. 

— Він сам відключився. 

— Ліпше вже так, ніж взагалі ока не стулити, — зауважив Гоґан. 

— Це точно. 

— А тим спортивним писакам цього ніяк не втовкмачиш, — додав Гоґан. 

— Іду я теж спати, — сказав я. 

— Добраніч, — мовив Гоґан. 

Уранці я зійшов униз близько восьмої і поснідав. Гоґан уже тренував клієнтів в амбарі. Я пішов туди й дивився, як вони займаються. 

— Раз! Два! Три! Чотири! — рахував Гоґан. — Здоров, Джеррі! — сказав він. — Джек уже встав? 

— Ні. Ще спить. 

Я повернувся до своєї кімнати і спакував речі. Десь о пів на десяту я почув, як у сусідній кімнаті прокинувся Джек. Він спустився сходами, я пішов услід за ним. Джек снідав. Увійшов Гоґан і зупинився біля стола. 

— Як чуєшся, Джеку? — запитав я. 

— Непогано. 

— Добре спав? — поцікавився Гоґан. 

— Виспався, як має бути, — відповів Джек. — У роті гидко, але голова не тріщить. 

— Добре, — сказав Гоґан. — Значить, віскі було таке, як треба. 

— Допишеш до рахунку, — мовив Джек. 

— Коли ви хочете їхати до міста? — запитав Гоґан. 

— Перед обідом, — відповів Джек. — Тим потягом, що об одинадцятій. 

— Сідай, Джеррі, — сказав Джек. 

Гоґан вийшов. 

Я сів за стіл. Джек їв грейпфрут. Коли йому траплялась кісточка, він випльовував її на ложку і клав на тарілку. 

— По-моєму, я добряче набрався вчора ввечері, — мовив він. 

— Випив трохи віскі. 

— І намолов дурниць. 

— Та перестань. 

— Де Гоґан? — запитав Джек. 

Він уже закінчив із грейпфрутом. 

— У себе в конторі. 

— Що я там казав про ставки? — запитав Джек. 

Він колупався ложкою у грейпфруті. 

Прийшла служниця — принесла яєчню з шинкою і забрала грейпфрут. 

— Принесіть ще склянку молока, — сказав їй Джек. 

Вона вийшла. 

— Ти сказав, що поставив п’ятдесят тисяч на Волкотта, — мовив я. 

— Так і є, — відповів Джек.