Читаем Домашнє вогнище полностью

Моллі встала. Едмондс стежив, як вона дибає по дорозі додому — дрібненька, схожа на ляльку. Сьогодні він був якийсь стривожений, і зовсім не через неї, хоча й не признавався собі в цьому. А втім, «стривожений» — не те слово. Він лютував, кипів од зневаги та обурення, що визрівали протягом усього його життя, і не тільки його, а й батькового, й ще раніше, за часів діда Маккасліна Едмондса. Бісів Лукес! Він був найстаріший з-поміж усіх тутешніх мешканців, старіший навіть, ніж був би тепер Едмондсів батько, до того ж чверть крові в його жилах була від білих, і то навіть не Едмондсів, а від самого Керазерса Маккасліна, чиїм нащадком він був по батьковій лінії, та ще й у другому коліні, тимчасом як Едмондс був нащадком того ж таки предка тільки по матері, й у п’ятому коліні… ще в дитинстві він, Едмондс, помітив, що Лукес весь час позаочі величає його батька «містером Едмондсом», а не «містером Зеком», як інші негри, а в очі, в розмовах із цим білим, з холодним розмислом уникає будь-яких звертань до нього чи то на ім’я, чи на прізвище.

Та найгірше було те, що Лукес не спекулював своїм білим чи навіть маккаслінівським походженням. Навпаки. Здавалося, він анітрохи не зважав на свою білу кров, був байдужісінький до неї. Тим більше, що й боротися з нею теж не відчував потреби. Навіть не завдавав собі клопоту кинути їй виклик. Якщо якось і противився їй, то просто через те, що вона також бігла в його жилах мулата. Замість того, щоб змагатися між собою і перетворювати його на жертву, чорна й біла кров мирно уживалися, ніби в якійсь міцній, замкнутій, теплонепровідній, позбавленій будь-яких ознак, що свідчили б про її походження, посудині, взаємно нейтралізуючись, ніколи не шумуючи й не википаючи з неї.

Колись їх було троє: Джеймс, його сестра Фонсіба, їхній брат Лукес; батьком їхнім був Терл, син тітки Томі й старого Керазерса Маккасліна, а матір’ю — Тенні Бічем, яку брат Едмондсової прапрабаби Емодіес Маккаслін 1859 року виграв у сусіда в покер. Фонсіба вийшла заміж і назавжди переселилася до Арканзасу, й Лукес аж до її смерті одержував від неї вісті. А Джеймс, найстарший, утік напередодні свого повноліття і загнався аж за річку Огайо, й відтоді за нього і слух запав — принаймні його білі родичі вже нічого про нього не знали. Здавалося, він не тільки (як пізніше і його сестра) текучою водою відгородився від свого краю, де його бабця зрадила свою чорну кров і де народився його безіменний батько, а й взагалі відсунув той край за найдальші географічні межі, навіки обтрусивши з ніг порох землі, на якій його свавільний дід сьогодні визнавав його, а завтра гнав, тоді як сам він не міг навіть пройти повз нього без вітання, не боячись наразитися на його гнів.

Лукес залишився, хоч ніщо його до цього не змушувало. З усіх трьох дітей лише він один не був зв’язаний матеріально (та й морально теж, як Керазерс Едмондс згодом почав розуміти), тому-то ніщо його не утримувало біля землі; лише він один рано став грошово незалежним, а отже, в будь-який момент міг виїхати звідси назавжди, щойно йому сповниться двадцять один рік[4].

Перейти на страницу:

Похожие книги

Север и Юг
Север и Юг

Выросшая в зажиточной семье Маргарет вела комфортную жизнь привилегированного класса. Но когда ее отец перевез семью на север, ей пришлось приспосабливаться к жизни в Милтоне — городе, переживающем промышленную революцию.Маргарет ненавидит новых «хозяев жизни», а владелец хлопковой фабрики Джон Торнтон становится для нее настоящим олицетворением зла. Маргарет дает понять этому «вульгарному выскочке», что ему лучше держаться от нее на расстоянии. Джона же неудержимо влечет к Маргарет, да и она со временем чувствует все возрастающую симпатию к нему…Роман официально в России никогда не переводился и не издавался. Этот перевод выполнен переводчиком Валентиной Григорьевой, редакторами Helmi Saari (Елена Первушина) и mieleом и представлен на сайте A'propos… (http://www.apropospage.ru/).

Софья Валерьевна Ролдугина , Элизабет Гаскелл

Драматургия / Проза / Классическая проза / Славянское фэнтези / Зарубежная драматургия
Лира Орфея
Лира Орфея

Робертсон Дэвис — крупнейший канадский писатель, мастер сюжетных хитросплетений и загадок, один из лучших рассказчиков англоязычной литературы. Он попадал в шорт-лист Букера, под конец жизни чуть было не получил Нобелевскую премию, но, даже навеки оставшись в числе кандидатов, завоевал статус мирового классика. Его ставшая началом «канадского прорыва» в мировой литературе «Дептфордская трилогия» («Пятый персонаж», «Мантикора», «Мир чудес») уже хорошо известна российскому читателю, а теперь настал черед и «Корнишской трилогии». Открыли ее «Мятежные ангелы», продолжил роман «Что в костях заложено» (дошедший до букеровского короткого списка), а завершает «Лира Орфея».Под руководством Артура Корниша и его прекрасной жены Марии Магдалины Феотоки Фонд Корниша решается на небывало амбициозный проект: завершить неоконченную оперу Э. Т. А. Гофмана «Артур Британский, или Великодушный рогоносец». Великая сила искусства — или заложенных в самом сюжете архетипов — такова, что жизнь Марии, Артура и всех причастных к проекту начинает подражать событиям оперы. А из чистилища за всем этим наблюдает сам Гофман, в свое время написавший: «Лира Орфея открывает двери подземного мира», и наблюдает отнюдь не с праздным интересом…

Геннадий Николаевич Скобликов , Робертсон Дэвис

Проза / Классическая проза / Советская классическая проза