Читаем Домашнє вогнище полностью

Так ось, приходить він на роботу і зразу ж, перший, рветься до діла, хоч Макендрюс та всі інші гадали, що він візьме вільний день, оскільки навіть чорнопикий не міг би бажати для цього кращої нагоди, ніж похорон дружини; хоч кожний білий на його місці звільнився б на день бодай для годиться, як би там не впеклася йому дружина; хоч у дитини — і в тієї б вистачило кебети взяти вільний день, та ще як за той день не буде вирахувано. А от у нього не вистачає. Він перший починає гасати від одного ваговоза до другого, навіть не дожидаючись, поки вщухне свисток — сигнал про початок роботи, сам хапає десятифутові кипарисові колоди й розкидає їх, мов сірники. А потім, коли всі вже вирішили, що треба триматися з ним так, ніби нікого не сталося, бо він сам хоче, щоб з ним не панькалися, він посеред дня іде з роботи, не сказавши Макендрюсові чи будь-кому іншому ні «перепрошую», ні «моє шанування», ні «бувайте», купує собі цілий галон найскаженішого віскі, пхається назад до тартака й лізе грати в ту саму фатальну гру, в якій Бердсонг уже п’ятнадцять років пускав у хід підроблені кості, щоб обігрувати тартакових негрів, просто-таки лізе грати в ту саму гру, де тихо-мирно програвав увесь час, відколи виріс настільки, що міг розбирати крапки на тих підроблених костях, і через п’ять хвилин перерізує Бердсонгові горлянку аж до шийних хребців.

Дружина знов пройшла повз нього в їдальню. Він знову підібгав ноги і підвищив голос:

— Отож ми з Мейдью поїхали туди. Поїхали, ні на що не сподіваючись: ми були певні, що він устиг ще до схід сонця опинитися щонайближче за Джексоном у штаті Теннессі, а ще ми знали, що найпростіший спосіб знайти його — це йти по слідах Бердсонгів. Певна річ, якби ті його знайшли, від нього не залишилося б нічого, що варто було б привозити до міста, але справу було б закрито. Одне слово, ми заглянули в його хату чисто випадково, вже й не пригадую, чого ми тудою проїздили, але проїздили, і дивимося — аж він там. І що ж, він сидить за замкненими дверима з розкритою бритвою на одному коліні та з набитим дробовиком на другому? Ба ні! Він спить. Великий горщок з-під виїденого дощенту гороху стоїть на плиті, а він спить за хатою на самому осонні, сховавши голову в холодку під рогом ганку, а з-під задніх дверей виє, аж заходиться пес, схожий на суміш ведмедя з безрогим шотландським биком. Тоді ми будимо його, а він сідає та й каже: «Гаразд, білі. Це моя робота. Тільки не замикайте мене». Мейдью йому на те: «Родичі містера Бердсонга теж не збираються тебе замикати. Чого-чого, а свіжого повітря тобі не бракуватиме, коли опинишся в їхніх лабетах». А він своєї: «Це моя робота. Тільки не замикайте мене». І радить нам, указує шерифові, щоб його не замикали, мовляв, хоч це і його робота й справа, звісно, кепська, але зараз йому не з руки лишатися без свіжого повітря. Кінець кінцем ми вкинули його в машину, коли де з’являється стара… його мати, чи тітка, чи щось таке… хекає, біжить до нас собачою риссю і хоче їхати з нами, і тоді Мейдью пробує їй розтлумачити, що з нею буде, якщо Бердсонгові родичі запопадуть нас, перше ніж ми замкнемо його, та вона затялася їхати, і врешті Мейдью вирішує, що її присутність в автомобілі може стати наїм у пригоді, коли Бердсонги таки переймуть нас, бо як-не-як це напад на поліцію, а на таке не можна дивитися крізь пальці, навіть якщо завдяки Бердсонгам Мейдью здобув більшість голосів торік улітку.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Север и Юг
Север и Юг

Выросшая в зажиточной семье Маргарет вела комфортную жизнь привилегированного класса. Но когда ее отец перевез семью на север, ей пришлось приспосабливаться к жизни в Милтоне — городе, переживающем промышленную революцию.Маргарет ненавидит новых «хозяев жизни», а владелец хлопковой фабрики Джон Торнтон становится для нее настоящим олицетворением зла. Маргарет дает понять этому «вульгарному выскочке», что ему лучше держаться от нее на расстоянии. Джона же неудержимо влечет к Маргарет, да и она со временем чувствует все возрастающую симпатию к нему…Роман официально в России никогда не переводился и не издавался. Этот перевод выполнен переводчиком Валентиной Григорьевой, редакторами Helmi Saari (Елена Первушина) и mieleом и представлен на сайте A'propos… (http://www.apropospage.ru/).

Софья Валерьевна Ролдугина , Элизабет Гаскелл

Драматургия / Проза / Классическая проза / Славянское фэнтези / Зарубежная драматургия
Лира Орфея
Лира Орфея

Робертсон Дэвис — крупнейший канадский писатель, мастер сюжетных хитросплетений и загадок, один из лучших рассказчиков англоязычной литературы. Он попадал в шорт-лист Букера, под конец жизни чуть было не получил Нобелевскую премию, но, даже навеки оставшись в числе кандидатов, завоевал статус мирового классика. Его ставшая началом «канадского прорыва» в мировой литературе «Дептфордская трилогия» («Пятый персонаж», «Мантикора», «Мир чудес») уже хорошо известна российскому читателю, а теперь настал черед и «Корнишской трилогии». Открыли ее «Мятежные ангелы», продолжил роман «Что в костях заложено» (дошедший до букеровского короткого списка), а завершает «Лира Орфея».Под руководством Артура Корниша и его прекрасной жены Марии Магдалины Феотоки Фонд Корниша решается на небывало амбициозный проект: завершить неоконченную оперу Э. Т. А. Гофмана «Артур Британский, или Великодушный рогоносец». Великая сила искусства — или заложенных в самом сюжете архетипов — такова, что жизнь Марии, Артура и всех причастных к проекту начинает подражать событиям оперы. А из чистилища за всем этим наблюдает сам Гофман, в свое время написавший: «Лира Орфея открывает двери подземного мира», и наблюдает отнюдь не с праздным интересом…

Геннадий Николаевич Скобликов , Робертсон Дэвис

Проза / Классическая проза / Советская классическая проза