Драматичні твори

Капітан. Сестра... Дочка на рабиню її перетворила. Терпів я, терпів — і кинув їх. У кожної людини є свої черепашки, але люди, що кораблі. Коли хочеш, щоб над головою майорів прапор, чисть дно від черепашок. Є такі, що з насолодою обростають черепашками, і тоді вони перетворюються на божевільних заздрісних жаднюг. Такими стали мої родичі. Вони вирішили мене перетворити в свого штовхача. Примушували одягати парадну форму, водили мене в різні установи: це наш дядя, заслужений капітан далекого плавання, кавалер десяти орденів... І я спочатку, як заслужений дурень, не розібрався. А вони ловко все більше вмощувались на моїй шиї і вже нахабно почали вимагати, щоб я своїм авторитетом допомагав у їхніх паскудних, жаднючих справах. І от одного вечора я скликав їх на палубу і зробив великий аврал. Сказав їм все, що про них думаю, і віддав кінці.

Г алина. Як? Квартира ж ваша?

Капітан. Моя, але довелось підняти якір.

Кирило. А де ж ти тепер живеш?

Капітан. Недалеко від вас, за мостом, на воді. Купив старий дерев’яний шлюп, відремонтував. Кабіна хороша.

Моторчик Л-12, п’ять миль за годину. Перефарбував. Так що прошу в гості. На березі великий осокір і біля нього пришвартований мій шлюп. Білий, як лебідь, а на носі напис на вашу честь: «Галина».

Г алина. Справді?

Капітан. Так. Живу, як король!

Галина. А хто ж вам варить, білизну пере?

Капітан. Дорога Галино Романівно, немає в світі такої пралі і такого кока, як ми, моряки.

Галина. А зимою що буде?

Капітан. До зими п’ять місяців, а потім шлюп витягну, десь найму кімнату, весною знову на воду! Я й ради^ що так трапилось. Не співчувайте мені, а навпаки — поздоровте старого капітана з новосіллям. Увесь день на свіжому повітрі, і щоранку я бачу перший промінь... Кожен раз краса неповторна! Все замовкає... Мабуть, у космосі така тиша. І в цю хвилину я дивлюсь на світ очима дитини. Так було на морі, так і на Дніпрі.

Кирило. Природа має велику магічну красу, це правда.

Г алина. Коли дивитись на неї очима дитини. Не кожному дано таке велике щастя.

Кирило* Чому?

Галина. Чимало є людей, що люблять дивитись у горшки сусіда, а до неба голову підводять тільки тоді, коли бушує гроза. На'жаль, це так.

Задзвонив телефон.

Слухаю. Антон не приходив. Добре, Катю, купимо «Оксамит України». Гаразд.

Капітан. Привіт від мене,

Галина. У нас Максим Максимович, тобі привіт. Зараз. Вас просить.