Драматичні твори

Стьопа. Прощайте, тьотю, і дивіться, щоб Терентій Йосипович не взяв часом до кишені пляшку вина.

Терентій Йосипович. Йди, йди!.. Прощавайте, Маріє Тарасівно!

Марія Тарасівна. Прощавайте і приходьте безпремінно. (Довго дивиться їм услід, повернулась, підійшла до столу.) Прийдеш, Платошо, і нікого не застанеш.

Дзвонить телефон.

(Взяла трубку.) Слухаю... Це ти, Платошо? Зараз прийдеш? Пішли, відклали день твого народження. Що?.. От

так, взяли та й відклали. А холодець удався... Платошо,

ти чуєш? Що?.. Перебило. Отак все життя щось перебиває.

Дзвоник у передпокої.

Хто б це? (Пішла відчиняти.)

Входять Берест, Аркаді й, Лід а, в руці у неї проект.

Арка дій. Приймайте гостей, Маріє Тарасівно! Це

мати Платона Кречета. Та я бачу, у вас є чим прийняти!

Марія Тарасівна. Сьогодні ж день народження Платона; були гості, чекали-чекали та й порозходились. Викликали Платона у вісім годин до лікарні, а тільки зараз дзвонив, що їде додому. Ви почекайте, він скоро буде.

Арка дій. Спасибі, поздоровляємо вас, Маріє Тарасівно. Познайомтесь,— це Ліда, а це голова нашого виконкому товариш Берест, приїхав на операцію. Під пахвою вискочила така штуковина, що ми прямо з засідання президії виконкому та до Платона Івановича за порятунком...

Берест. Вибачайте, що так пізно. Ой, чорт! Знову почало крутити.

Марія Тарасівна. Нічого, нічого, присядьте тут, вам буде краще. (Підсовує широке крісло.)

Берест. Дякую.

Марія Тарасівна. Коли під пахвою — то, мабуть, у вас чиряк.

Берест. Чиряк, мамашо, чиряк. Ой!

Марія Тарасівна. А що воно,— сіпає?..

Берест. Сіпає, крутить, рве так, що й дихати не можна.

Марія Тарасівна. Посидьте, Платон швидко прийде, він уже щось зробить. (Вийшла.)

Ліда. В такий урочистий для мене день ви захворіли. А я так чекала вашого виступу. Ви ж перший доручили мені скласти проект нашого велетня санаторію.

Берест. Що ж, Лідо, твій проект пройшов добре, а говорити мені було важко. Я й так не знаю, як висидів до кінця засідання.

Ліда. І де той костоправ, що примушує вас чекати і так мучитись!

Берест. Лідо!.. Не костоправ, а хірург.

Ліда. Це все одно, я їх не люблю. День у день ріжуть нещасних... Хіба це творчість?

Аркаді й. Лідо, ти їх мало знаєш.

Ліда. Учора познайомилась. Мій батько ліг учора до лікарні на аналіз. У нього щось із шлунком погано. Весь час припадки. Я говорила з лікарями. На запитання відповідають механічно, уривчато: «так», «ні», «невідомо»... Так я пішла й не дізналась, що з батьком. Професія кладе на них печать бездушності. Правда, Аркадію?

Аркадій. Не зовсім, але майже так.