Гепард

Потім князь запросив дворецького на чай — для бідолашного дона Онофріо це було гірше від будь-яких тортур. Дон Фабріціо випив дві чашки, а помертвілий від страху дон Онофріо ледве допив одну і почав звітувати: два тижні тому йому довелося здати в оренду маєток Аквіла на трохи гірших умовах, ніж раніше. Він змушений був витратити чимало грошей, щоб відремонтувати стелю в апартаментах для гостей, проте в касі, вже після сплати всіх податків та відрахунків на утримання челяді і самого дона Онофріо, залишалось три тисячі двісті сімдесят п’ять унцій.

Потім черга дійшла до місцевих новин, що стосувалися, головним чином, найважливішої події — швидкого збагачення дона Калоджеро Седари. Шість місяців тому минув строк сплати боргу, що його барон Туміно був винен дону Седарі, і той заволодів бароновими землями; за якихось тисячу унцій він став власником маєтку, котрий щороку давав прибуток у половину цієї суми. У квітні він буквально за шматок хліба виміняв дві сальми[85] землі, а згодом виявив, що на ній залягає цінний будівельний камінь, і тепер збирається відкрити там кар’єр. Нарешті, в перші дні після висадки ґарібальдійців, під час голоду та загальної паніки, Калоджеро з великим зиском торгував хлібом. У голосі дона Онофріо почулася щира злість, коли він додав:

— Я підрахував, що незабаром прибутки дона Калоджеро в Доннафуґаті зрівняються з вашими. А це найменша з його посілостей.

Разом з багатством дона Калоджеро зростала і його впливовість: його вважали своїм верховодом околишні ліберали, і не було сумніву, що під час наступних виборів його оберуть депутатом до Туринського парламенту.

— А як вони кирпу гнуть, ці вискочні, і не так сам Седара — він хитрий! — як його дочка. Вона щойно повернулась з Флоренції, де вчилася в коледжі, і тепер цілими днями походжає вулицями, мов справжня панночка, в кринолінах та оксамитових капорах.

Князь мовчав. «Дочка, авжеж… Ця сама Анджеліка, яка прийде нині до них на обід. Цікаво, як виглядає ця вичепурена пастушка. Ні, неправда, що нічого не змінилось. Дон Калоджеро такий же багатий, як і він сам! А втім, тут немає нічого несподіваного. То була ціна, яку треба було заплатити».

Князева мовчанка занепокоїла дона Онофріо. Йому здалося, що дону Фабріціо набридло слухати місцеві плітки.

— Ваша вельможносте, я звелів приготувати ванну. Вона вже, мабуть, готова.

Князь раптом відчув, як він утомився: вже було коло третьої пополудні, і протягом дев’яти годин він їхав під пекельним сонцем та ще й після такої ночі! Він відчував, що пилюка забралась у найглибші складки його тіла.

— Спасибі вам, доне Онофріо, що подбали про ванну, спасибі й за все інше. Ми ще побачимось сьогодні ввечері за обідом.

Внутрішніми сходами князь піднявся на другий поверх, проминув салон з гобеленами, блакитний салон, далі жовтий; крізь спущені жалюзі, мов крізь густі фільтри, ледве проникало бліде сонячне світло, з кабінету долинало неквапливе цокання дзиґарів в стилі «буль»[86]. «Який спокій, Боже, який спокій!» Він увійшов до побіленої вапном ванної кімнати з грубою кахляною підлогою, в центрі якої чорнів стік для води. Навпроти дверей, на чотирьох масивних дерев'яних підпорах стояла велика жовта овальна, схожа на корито ванна, вкрита зсередини білою поливою. Крізь нічим не завішене вікно вривалось сліпуче сонце.[87] Князь плеснув у долоні. В ту ж мить увійшли двоє слуг з відрами гарячої та холодної води, вилили їх і вийшли; скоро вони знову принесли воду. Невдовзі ванна була наповнена. Дон Фабріціо встромив руку у воду — чудово! Він відпустив слуг, роздягся і ліг у ванну; прийнявши його величезне тіло, вода линула через край. Князь намилився і почав розтиратись губкою. Від гарячої води він раптом відчув солодку знемогу в усьому тілі і втомлено заплющив очі. Але тієї ж миті почувся обережний стукіт у двері, і до ванної боязко зазирнув лакей Доменіко.

— Отець Пірроне хоче негайно бачити вашу вельможність. Він чекає в сусідній кімнаті, поки ваша вельможність вийдуть з ванної.

Князя стривожила така настирливість отця Пірроне: мабуть, щось сталося, і краще дізнатись про це негайно.

— Скажіть, хай зайде сюди.