Читаем Камінний хрест полностью

Запорпати — закопати, зарити, загрібти («лишилося ще трохи грошей, то він вернувся в луг, запорпав їх під корч»); поховати («стару запорпав в землю»).

З а п р е з е н т у в а т и с е б е — відрекомендуватись, назватись.

З а п у д и т и с ь — налякатись.

З а р аб у в а т и м а є т о к — захопити, відібрати майно («озме гроші, маєток зарабує»).

Заразісько — одразу; одночасно.

Зарібний (заробний) — той, що живе із заробітку («аді, ваш тато ще мав ґрунт і води, а ви вже зарібний чоловік»).

Заруматися — зарюмсатись, заплакатись.

З а р я — заграва.

З а р я д — управління, керівництво.

Застановитися — замислитись; з’ясувати.

З а т е л е п а н и й — задрипаний, неохайний, нечепура («інші ґазди як ґазди; а він такий зателепаний, як колєра»).

Затягтись — також: повіситись («Басараби знов зачинають вішатися, не мають гаразду в голові. Та лиш тому три роки, як Лесь затягся»).

Заходити — також: вступати в стосунки, мати з кимось/ чимось щось спільне («я з попом собі не заходжу, бо то гроші коштує»; «я з горівков собі не заходжу, бо нема відки»).

Зачмелити, з ач м и л и ти ( с ь ) — приголомшити(сь); розгубитись.

З а ш к і р ю в а т и с я — недоречно посміхатись.

Зашнурок — зашморг мотузки.

Збавлєти, збавляти — рятувати («десь такі люди є, що чоловіка збавлєють»; «збавляєш мене від смерті»).

З б а н я т к о — кухлик.

Збиткувати(ся) — знущатися з когось.

З б и т о ч н и к — витівник, пустун, шибеник.

З б у й — розбійник.

З г а р о в а н і (пальці) — спрацьовані (порівн. гарувати).

Згірдно (глянув) — зверхньо, погордливо.

З г о н и т и — зносити, валити («вітер ні із ніг згонить»).

З г р і б н и й — пошитий з грубого полотна («не одну сльозу я згрібним рукавом обтерав»).

З г у с т а — часто.

З д о в о л є т и — випрошувати, отримувати дозвіл.

З д о й м и т и — здійняти («здоймив руки вгору»).

З д о р о в и т и — вітати, зичити здоров’я.

З д р и в і л и й — зогнилий; такий, що втратив міцність,

якості (про дерево, шкіру тощо).

З д р и х л я в і т и — струхлявіти.

З д у б о н і т и — тупотіти, гупати («як хто здубонів у сінях,

то вони тікали на піч д бабі»).

Ззиратись — дивитись («люди ззираютьси на покаяніє»).

З з о л и т и — вимучити, приневолити.

З и м н о — холодно.

Зібгати — зігнути («зібганий у поясі»; «ото-с ні, небоже, зібгав у дугу»).

З і з д р і т и — оглянути, охопити поглядом.

Зіперти — спинити («підо мнов аж ноги дрожуть, аби бор-ше додому, а вони <діти> зіпруть, та й мус сідати та роздавати дарунки»).

Зіпертися — зупинитися, стати.

З і ц і р у в а т и — муштрувати.

З л і с н и й — лісник.

«Злодійка» — потайна кишеня («клав у “злодійку” п’єтку та й гайда до коршми»).

Злр. — скороч.: золотий ринський (див. с 417).

Змагатись — тут: намагатись.

З м а р г а н и й — виснажений, змарнілий, втомлений.

З-межи — з, від («не розноси мою працу з-межи дітий» — не неси зароблене мною від <наших> дітей).

З м о г л а с и д у ж е — знесилилась, знемоглась, змучилась («а жінка ніц не плаче, змогласи дуже»).

З м о р а — кошмар, гнітючий привид, тяжке марення.

Знати — також: знатись на чомусь («він і до худоби знав»).

Зниділий — хирлявий, змарнілий, схудлий.

З н и ж и т и с ь — принижуватись, поводитись покірливо.

Зновитися — трапитись якійсь новині («у вас, Гьоргію, щось зновилоси?»).

Зредукувати — скоротити.

Зріхтувати — приготувати, вилагодити.

З р о б л е н и й, з р о б о к — виснажений роботою.

З уб ц і — солом’яна стрічка, з якої шиють капелюха («мав-єм, кажу вам, такий капелюх з зубців, що був бих го і за лева не дав»).

З у м к о т і т и — дзичати («мухи зумкотіли»).

Ігноранція — неуцтво, нетямущість.

І д — до.

Ізгонити — валити («вітер ні з ніз ізгонить»).

Іззиратись — те саме, що ззиратись: дивитись («всі храмові іззираютьси як на чудо»).

І з н и р н у т и — зникнути, втекти.

і м и т и — ловити, хапати.

інтерпеляція — звернення депутата парламенту до уряду з запитом.

і р и т у в а т и — дратувати, сердити, нервувати.

існіський — точнісінько такий.

і с т и к — палиця з залізним наконечником для очищення плуга від землі; направляти істики — гострити.

Ї — її («вже ї не застану»); їй («я чєсом хочу ї дати огрозу»); в неї («ноги ї посиніли»).

Ї д ь — отрута; їдкість.

Ймити, імити — ловити.

Й м и т и с и — хапатись, триматись.

Кабат, кабата — куртка, пальто, солдатський мундир («у зелених кабатах, із люльками в зубах»).

Кавалок, ковалок — шматок.

Кавулька — загнена ручка в ціпка.

Кадавер — труп, мрець, небіжчик.

К а д е т — учень.

Казета — газета.

Кальвін — недовірок; також: безсердечна людина, забіяка.

Камазелька — жилетка з вовни, сукна.

Каня — шуліка («чекаєте тої смерті, як каня дощу»).

К а п а р а т и — бідувати; важко працювати, надриватись («ліпше вмерти та не капарати цілий вік по чужім полі»).

Капурець — кінець, капут («якби ні жінка мізинним пальцем кинула, та й бих капурець зробив»).

Касарня — казарма («поліцай надійшов та й справив до касарні»).

Касино — клуб, казино.

Касувати — анулювати, скасовувати; ліквідувати.

Катаринка — шарманка.

Катран є, катрання — убрання; лахміття.

Кашливий — закашляний.

Кау — кажу («Господи святий, кау, що бідні голові діяти»).

Квестія — питання, проблема, справа.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Тайная слава
Тайная слава

«Где-то существует совершенно иной мир, и его язык именуется поэзией», — писал Артур Мейчен (1863–1947) в одном из последних эссе, словно формулируя свое творческое кредо, ибо все произведения этого английского писателя проникнуты неизбывной ностальгией по иной реальности, принципиально несовместимой с современной материалистической цивилизацией. Со всей очевидностью свидетельствуя о полярной противоположности этих двух миров, настоящий том, в который вошли никогда раньше не публиковавшиеся на русском языке (за исключением «Трех самозванцев») повести и романы, является логическим продолжением изданного ранее в коллекции «Гримуар» сборника избранных произведений писателя «Сад Аваллона». Сразу оговоримся, редакция ставила своей целью представить А. Мейчена прежде всего как писателя-адепта, с 1889 г. инициированного в Храм Исиды-Урании Герметического ордена Золотой Зари, этим обстоятельством и продиктованы особенности данного состава, в основу которого положен отнюдь не хронологический принцип. Всегда черпавший вдохновение в традиционных кельтских культах, валлийских апокрифических преданиях и средневековой христианской мистике, А. Мейчен в своем творчестве столь последовательно воплощал герметическую орденскую символику Золотой Зари, что многих современников это приводило в недоумение, а «широкая читательская аудитория», шокированная странными произведениями, в которых слишком явственно слышны отголоски мрачных друидических ритуалов и проникнутых гностическим духом доктрин, считала их автора «непристойно мятежным». Впрочем, А. Мейчен, чье творчество являлось, по существу, тайным восстанием против современного мира, и не скрывал, что «вечный поиск неизведанного, изначально присущая человеку страсть, уводящая в бесконечность» заставляет его чувствовать себя в обществе «благоразумных» обывателей изгоем, одиноким странником, который «поднимает глаза к небу, напрягает зрение и вглядывается через океаны в поисках счастливых легендарных островов, в поисках Аваллона, где никогда не заходит солнце».

Артур Ллевелин Мэйчен

Классическая проза