ЛІРНИКОВІ ДУМИ

Аж тут бам! В соборі дзвонять,-
Люди зворушились,
Шапки набожно підняли
І перехрестились.

І знов грішні розпочали

Грішне відправляти,
Купувати, торгувати,
Своє продавати.

А тим часом у соборі

Дзвонили, дзвонили,
Попи правили молебні -
То воду святили.

Богомільні уклякали,

Щиро сповідались,
А слабії серед церкви
Крижем крижувались.

Перед церквою офірки

Баби продавали,
І дідів стояло кілька:
Грошика чекали.

І церковних пісень голос,

І здохи печалі,
Вічний говір край офірок
І убогих жалі,-

Все то враз із гудом дзвона

У їдно зливалось
І таємним, і незгадним
Бути видавалось.

Бам-балам!! - всі дзвони дзвонять

І в ту пору саме
Архирей із свої церкви
Вийшов з образами.

Співаки йдуть попереду,

Тропарі співають.
В два ряди попи у ризах
Образи тримають.

Архирей іде позаду,

На нім митра сяє,
А диякон коло него
Кадило тримає.

І ідуть поважним ступом,

Співаки співають;
Перед ними плац вузенький
Люде заливають.

От пройшли, у церкву входять;

Дзвони замовчали;
І у церкві службу божу
Правити начали.

І началась служба божа,

Їдні люде входять,
Помоляться і виходять,
Другії надходять.

Аж прийшли жебрущі люде,

Хрест святий поклали
І від брами до притвори
У два ряди стали.

Бідні люди! Хто їх видів,

Серце каменіло:
Всі обшарпані, обдерті,
Аж світиться тіло.

У їдного криві руки,

Той ноги не має,
Той їдно лиш око має,
І то випливає.

Той горбатий ізігнувся,

Той старий схилився,
В того рани по всім тілі,
В того рот скривився.

Їдним словом: всяка нужда,

Яка в світі була,
Десь на себе взяла тіло
Та сюди прибула.

І так жаль, як спогадаєш,

Що ніяка сила
Тої нужди не улічить,
А їдна - могила!

За дідами край притвору

Лірник прислонився,
Уклякнув і щиро-щиро
Господу молився.

Свита вбога, но цілая.

Постоли новенькі,
І волоками привиті
Онучки біленькі.

На ремені через плечі

Ліра під полою,
І торбина коло него
З жовтою смолою.

Шмаття чисте, хоч на него

Прядяно і грубо.
Куди глянеш - хоч убогий,
А дивитись любо.

Сам старий, як голуб сивий,

Літ сімдесят буде,
Борода широка сива
Сходить аж на груди.

Чоло ясне, твар черствая,

Ще в нім краска грає,
Ніби в небі як під вечір
Сонечко згасає.

Лиш сліпий він, невидющий,

І очей не має;
І як сплили його очі,
Лиш бог їдей знає.

Коло него стоїть разом

Літ семи дівчина,
Вона старця цього водить,
Бідна сиротина.

Вона водить, із ним ходить,

Його шапку носить
І в набожних перехожих
Милосердя просить.

Вона дбає за старого,

Старий за ню дбає
І як рідную дитину
Людяно вбирає.

На ній біла нова свитка,

Крамна спідничина,
Фартушок крамний, чорненький,
Біла сорочина.

Коралики з образочком

Шию обвивають,
І червонії кісники
Коси уплітають.

Сама мила, невеличка,

І очі сивенькі,
Коси довгії русяві,
Личенька повненькі.