ЛІРНИКОВІ ДУМИ

Рано сонечко піднялась,
Позгасали зорі,
І у росу, як в діамант,
Повбирались гори.

І Сатанаїл піднявся,

Бога став будити
«Вставай, боже! годі спати!
Землю тра святити».

Пробудився господь сильний,

І, здихнувши, каже:
«Що хитришся предо мною.
Вічний ти мій враже?!

Був я всюди сеї ночі,

Від края до края,-
I нема чого святити:
Вся земля святая.

Ти хотїв мене, невдячний,

В морі утопити.
За то вічне будеш змієм
Під землею жити».

Ізвинулись його руки,

І звинулись ноги.
Довге рило натягнулось,
Висунулись роги.

І Сатанаїл невдячний

Став навік змією,
Зашипів - наперед бога
Слизнув під землею.

І тогнала земля дуже,

Де змій пробирався,
І там всюди ліс дрімучий
Поверх неї взявся.

VII

І зняв господь з себе ризу,
І махнув направо-
І, як маку, різних птахів
Всюди залітало.

Махнув вліво - і, на диво,

Всюди гадь завилась.
Розстелив на землю ризу -
Звірина з'явилась.

І пішов господь над море,

ризу опускає-
І в годині ціле море
В рибі закипає.

Так з'явились в білім світі

Звірина і птахи,
Різні гади, різні жаби,
Риби й черепахи.

Лиш медведі, свині, коні

І кроти не були;
Та ще боцяна не було,
Скойки і камбули.

І став господь над водою,

Ризу убирає
І із моря зсередини
Рибу визиває.

І сказав господь тій рибі

Землю підпирати,
Щоб земля на своїм місці
Все могла стояти.

І та риба держить землю;

І як стрепенеться,
І застогне земля наша,
І вся затрясеться.

VІІІ

Повернувся бог до неба,
На престол сідає
І всіх ангелів до себе
З раю призиває.

І злетілось перед бога

Ангелів без ліку,
І настало свято в бога,
Перше з-перед віку.

Триста тисяч пісні піли,

А сімсот кадили,
А тьма-тьмуща через небо
Бога проносили.

І горіло небо в славі,

Тухнуло кадило,
І все воїнство небесне
Богові служило.

Служба божая кінчалась,

Бог благословляє
І всіх ангелів до себе
Ще раз призиває.

І всі ангели злетілись,

Богу помолились
І святому його трону
Низько поклонились.

І махнув бог своїм слугам

Правою рукою,
І сказав їм: «Будьте, діти.
Вічне ви зо мною.

Де ви були, там поставлю

Жити чоловіка.
А Сатанаїл невдячний
Проклят будь довіка!»

І основи світовії

Страшно задрожали.
Но на небі тихо-тихо
Ангели співали.

IX