ЛІРНИКОВІ ДУМИ

І співали, і скінчили
Пісню ту святую.
І бог каже їм принести
Чашу золатую.

І говорить: «Ви зберіться.

Ангели святії,
І стріпніте над ту чашу
Крила золотії».

І стріпнулись над ту чашу.

Бог їх посилає
На схід сонця в праву руку,
Де роса спадає.

Полетіли слуги божі,-

I їх ясні крила
Роса чиста, як діамант,
В десені [4] покрила.

І до бога прилетіли

З чистою росою,
І іще раз стрепенулись
Над чашею тою.

І зійшов бог з свого трону,

І зачав місити.
Замісив - і чоловіка
З того став ліпити.

Виліпив, зачав стругати.

Дивне боже діло!
І обстружки пригодились
На грішнеє тіло.

І дихнув господь на него,-

І він відживився.
Підняв очі свої к богу,
Щиро помолився.

І повів бог його всюди

По небеснім краю,
І заводить наостаток
До самого раю.

X

Серед раю йшла дорога
Меж двома садами.
Ту дорогу замикали
Дві желізних брами.

Їдна брама - на схід сонця

В небо підіймалась.
Друга вліво - на заході -
В землю опускалась.

При дорозі - два садочки,

Що вбирають очі:
Їден прямо на полудень,
Другий к полуночі.

І садок той, що к полудню,

Річка вперезала,
І місточок через річку
Брамка замикала.

А за річкою дерева

Цвіли, відцвітали,
І родили, й опадали,
Знову зацвітали.

В сім садочку на початку

Ангели спасались;
І спаслися, і на небо
Вище підійнялись.

Тут Адам і Єва їли

Золотії груші.
(І тепер туда відходять
Праведнії душі).

Да й у другім у садочку,

Що на полуночі,
Досита було усього,
Чого серце хоче.

Тілько пахнуло від него

Не добром - бідою:
Кругом него так і лилось
Полум'я рікою.

XI

І привів господь Адама,
Ходить, походжає,
І як жити він повинен -
Його научає.

Повернули в праву руку,

Перейшли місточок:
Відімкнулась перед ними
Брамка у садочок.

І в садочку бог зриває

Грушку золотую,
Дав Адаму половинку,
А собі другую.

І промовив: «З сего часу

Я буду з тобою,
Як сії дві половинки
Були меж собою».

Да і вийшли з того саду,

Пішли до другого;
Розділилось на дві часті
Полум'я пред богом.

Походили й там доволі.

То був сад ще кращий;
Но хто тілько їв із него,
Був навік пропащий.

І сказав господь Адаму,

Щоб остерігався,
І Адам в тім перед богом
Клятвою заклявся.

І по клятві розійшлися.

Бог пішов до неба,
А Адам пішов шукати,
Чого серцю треба.

XII