ЛІРНИКОВІ ДУМИ

І зпустився в саму бездну,
Руку опускає,
Бере землю і до бездни
Тихо промовляє:

«Ти poзкрийся, розвернися,

Темная безодне!
Беру землю в ім'я своє
І в ім'я господнє!»

І узяв; іде водою,

Жменю істискає.
Но даремная робота:
Вода все змиває!

Поки вигулькнув із моря,

Змило все подою,
І явився він до бога
З голою рукою.

«Не хитрися,- господь каже,-

Не задумуй злого!
Іди знову, тілько ім'я
Не приточуй свого!»

Пішов знову й під водою

Знов над богом кпився.
І знов з голими руками
Наверху з'явився.

І розгнівався бог сильний:

Небо задрожало,
Море вспінилось, забилось
І заклекотало.

І в минуті він іщезнув

В морі під водою.
Найшов бездну, бере землю
Правою рукою.

І говорить: «Ти розкрийся.

Темная безодне:
Беру з тебе тепер землю
Во ім'я господнє!»

І щаслива йому була

Дальняя дорога,
У минуті він з землею
Вийшов перед бога.

ІV

І взяв господь тую землю,
Ходить, розсіває.
А Сатанаїл невдячний
Думоньку гадає.

Щоб землі у бога вкрасти,

Вкрасти, заховати,
А потому в своє ім'я
Землю збудувати.

І роздумав свою думу

На взиск чи на згубу:
Тілько господь відвернувся,
Хвать землі у губу!

А бог ніби і не знає:

Решту досіває.
І розсіяв, як годиться,
І благословляє:

«Рости, рости, моя земле.

Куди зглянуть очі:
Від восхода до полудня
І до полуночі!»

І земля рости начала

І кінця не мала;
І зеленая травичка
Землю устеляла.

Да і тая, що у губі,

Свого бога знає:
Росте живо, виростає,
Губу розпирає.

І зачав він, нечестивий,

Хоркати, плювати,
I зачали і того скали
Й гори виростати.

І земля землею стала,

Тілько посвятити.
Но І нічка наступала:
Тра було спочити.

V

Закотилось сонце красне
За високі гори.
І синіє небо ясне,
Як синєє море.

І тихенько в небі ходять

Ангели святії
І засвічують над небом
Свічі восковії.

І ті свічі, ясні зорі,

Світять на все поле,
Доки господь, милосердний
Виспиться доволі.

І спить господь серед поля,

Сили відновляє.
А Сатанаїл над богом
Думоньку гадає.

І поглянув кругом себе:

Пишно було всюди.
І, як камінь, йому зависть
Падає на груди.

«Не буду я більше з богом! -

Став він говорити,-
Хоть сам згину, розсядуся,
Хоть йому не жити!

Но він спить, не має сили,-

Що ж я туманію?!
Возьму втоплю його в морі,
Світом завладію».

І підняв на руки бога,

І води шукає,
Але земля розрослася
І границь не має!

Вдарився на штири боки,-

Моря не видати!
І вернувся він, і з богом
Положився м спати.

VI