ЛІРНИКОВІ ДУМИ

І ходив Адам по раю,
Всюди находився
І в шовковії травиці
Спати положився.

Сонце в захід закотилось,

Спить і не блищиться,
І заснуло все навколо -
Адаму не спиться!

Йому душно; йде до річки,

На берег сідає,
Схилив голову на руку
І думу гадає.

І просидів так до ранку,

День зазолотився.
Адам сидить коло річки,
Аж бог появився.

«Що, Адаме, так сумуєш? -

Каже бог до него.-
Чого тобі недостало
Ще до того всего?»,

Адам глянув, поклонився

І говорить: «Боже!
Що йно тілько ти содіяв.
Все то мені гоже.

Но я тужу, і сумую,

І в раю журюся:
Я їден тут як той палець,
Де не повернуся».

XIII

«Не журися! - бог говорить,-
Будеш друга мати:
Взавтра вийди до схід сонця
Руки умивати.

Вмочи в росу малий палець

І тріпни рукою,
Лиш павідворіт не тріпай,
А перед собою».

І з сим словом віддалився,

А Адам став ждати,
Коли час йому наступить
Руки умивати.

І от нічка проминула,

Ранок наступає,
І він, бідний, чи забувся,
Чи бог його зщає:

Як помочив усі пальці

Ранньою росою.
Так навідворіт і тріпнув
Цілою рукою!

І з'явилось п'ять чортяків.

Адам - утікати.
А вони давай всі разом
Пазури мачати.

І мачають, і махають

Обома руками,-
Другі родяться чортяки,
Роблять теє ж саме.

І робота не кінчалась,

І роси ставало,-
І намножилось чортяків -
Аж небо тріщало!

XIV

Аж з'явився бог до раю.
І все затихає.
І усіх чортів із раю
В бездну виганяє.

І чорти, як тая хмара,

3 неба полетіли
І, де бога спом'янули, -
Там вони і сіли;

Хто на небі, хто під небом,

А хто над водою;
Много на землі осталось.
Много під земльою.

Но хоть зразу з переляку

Бога споминали,
Та потому всі до змія
Як їден пристали.

І тепер чорти на світі

Лихо виробляють:
Домовії всіх у хаті
До гріха склоняють.

Лісовії й польовії

Водять бог де знає;
Водяний до ніг частенько
Камінці чіпляє.

А хто вішатися хоче -

Тому помагають
Ті чортяки, що в повітрі
Над землей літають.

XV

Піднебеснії чортяки
Бога не бояться
І, як в хмарі господь ходить,
З господом дражняться.

Господь на них і пускає

Громовії стріли;
І стріла їх скрізь находить,
Де б вони не сіли.

Часом мухою чорт стане,

Налетить на кого,
Грім тут чорта забиває
Й чоловіка того.

(Не впевняю, чи то правда,

Но говорять люде,
Кого грім лиш забиває,
Той безгрішний буде).

А як в небі загоряться

Свічі восковії,
Ті чортяки, що на небі,
Світять смолянії.

Тоді ангели там ходять

Свічі відіймають
І на землю їх з чортами
З неба іскидають.

І не раз в ясненьку нічку

Видно, як спадає.
І де впаде - там смолою
Травка запливає.

XVI