ЛІРНИКОВІ ДУМИ

Сонце встало, засіяло,
Єва пробудилась,
Пішла, стала під-рікою,
Як годиться, вмилась.

Вмилась, перейшла місточок,

Вийшла на дорогу
І ходила меж садами,
І молилась богу.

І поглянула наліво,

Де вогонь палився:
Цілий сад там в золотії
Яблучка облився.

Стала думати-гадати,

Як би їх достати,-
Коли слухає: до неї
Хтось почав казати:

«Не журися, молодице!

Хто устане зрання,
Тому з саду можна дати
Яблук на снідання!»

І до неї пара яблук

Золотих скотилась.-
Єва взяла, скуштувала -
Ніби похмелилась.

Тут і муж десь показався,

З нею поділився.
Розжували і ковтають,
Аж бог появився.

Ніщо діяти! ковтати!

Єві теє вдалось.
А Адаму в самім горлі
Яблуко осталось.

І про теє, що осталось,

Люде добре знають,
Бо всі мають знак на горлі,
Лиш жінки не мають.

XX

Согрішив Адам невинний,
Єва согрішила,
Но всему змія виною:
Змія підкусила.

І вона ще була в раю,

Як господь з'явився,
І на нюю, на лукаву,
Перший гнів ізлився.

Кругом саду із канави

Полум'я піднялось,
Підійнялось і, як море,
По саду розлялось.

І зайнявся сад нещасний,

І не угасає,
І вогонь, той мир хрещений
Пеклом називає ...

Там навік змія палиться

І палитись буде,
І із нею всі чортяки
І грішнії люде.

Незабаром відімкнулась

І північна брама,
І промовив бог до Єви -
Єви і Адама:

«А ви, люде, не хотіли

В раю шануватись:
Тепер мусите сльозами
Хліба дороблятись».

І дає господь насіння,

Заступ, дві лопати,
І зачав Адама й Єву
З раю виганяти.

Вийшли з раю бідні люде

І сльозами вмились:
Вони чули, як за ними
Брами зачинились.

XXI

Виміняв за шило швайку!
Нічого діяти,-
Давай заступ і лопату,
Треба працювати!

І працює, і горює

Адам серед поля,
Та не просить, щоби в поміч
Стала божа воля.

А диявол тому й радий:

Що Адам скопає-
То він за ніч вверх травою
Поперевертає.

І працює, і горює,

А все зиску мало.
Далі видить: кепське діло!
Силоньки не стало.

Болять крижі, болять руки,

Голова не може,-
I сказав він, іздихнувши:
«Поможи мні, боже!»

І поміг господь небесний

Поле іскопати.
І узяв Адам насіння,
І став засівати.

І засіяв, і волочить,

Із-під шкури пнеться.
А чорт ззаду на бороні
Сидить та сміється.

Аж тихенько з обротею

Ангел появився:
Схватив чорта - і в минуті
З него кінь зробився.

І запріг Адам коняку,

І став волочити,
І за роміч за велику
Господа хвалити.

XXII