ЛІРНИКОВІ ДУМИ

І говорить бог Адаму:
«Сину мій, Адаме!
Нащось тріпав позад себе
Мокрими руками !?

ОЙ! від сего стережися,

Поки будеш жити.
Да і дітям своїм теє
Закажи робити!»

(І тепер то пам'ятають

Всі хрещені люде,
Да і послі мир хрещений
Пам'ятати буде).

Знав то господь милосердний,

Що Адаму гоже,
Знав він добре, що для серця
Жінка лиш поможе.

І в минуті сон на него

Господь насилає,
І над сонним чоловіком
Думоньку гадає.

І гадає, і не знає,

Звідки що почати:
«З голови возьму,- подумав,-
Буде за лоб брати;

Возьму руку - жінка мужу

Ввік не дасть покою;
Возьму ногу - но муж буде
В неї під п'ятою.

Тра, щоб жінка чоловіка

Лиш могла кохати».
І роздумав - і ребро став
Лівеє ламати.

XVII

І в минуті з ребра того
Жінка із'явилась.
Поглянула на Адама,
Збоку положилась.

І іде господь до неба,

Їх благославляє,
А тим часом із Адамом
Єва засипає.

І Адаму сниться, сниться,

І все так миленько,
І обняв рукою Єву,
І здихнув легенько .

І здихнув - і пробудився ...

Милая годинаї
Коло него, як калина,
Сонная дівчина.

Билось мило його серце,

Душа веселилась,
Тут і Єва потягнулась,
В чарах пробудилась.

І обоє меж собою

Щиро поглянули,
Поглянули, обійнялись,
І за все забули.

І пройшла для них минута

Першого кохання -
І приніс Адам для Єви
Яблук на снідання.

І поснідали обоє,

І пішли вздовж раю,
І їм сонечко спочило
У самого краю.

І обоє разом стали,

Богу помолились,
І під деревом крислатим
Спати положились.

XVIII

Спить Адам, но змій лукавий
Сну чогось не має
І до себе на пораду
Всіх чортів скликає.

І злетілися чортяки,

Бездну всю зайняли,
І, як слуги перед паном,
Перед змієм стали.

І говорить їм лукавий:

«Діти мої, діти!
Полетіть мені до раю,
Вісті принесіте.

Чогось скучно мені стало,

Нічого робити,-
Тра щось думати, гадати.
Щоб людей згубити!»

І сто тисяч підійнялось,

З бездни полетіло,
Полетіло, понеслося,
Де сонечко сіло.

І в годині повернулись,

Змію розказали,
Що у раю край дороги
Адам з Євой спали.

І піднявся змій лукавий,

Зо всіма простився,
І ще до світу, до рання,
У раю з'явився.

І звинувся - й перескочив

Річку вогневую,
І в садочку обвинувся
На яблуньку злую.

XIX