ЛІРНИКОВІ ДУМИ

* * *

Стоять діди край притвору,
Служба закінчилась,
І високая дзвіниця
Дзвонами залилась.

Вийшов архирей, поїхав.

Пани розійшлися.
Коло старців тілько прості
Люде осталися.

Осталися прості люди,

Старців обділили
І лірника запинили,
Кругом обступили.

Обступили і просили

Думу їм заграти.
І зачали в його шапку
Мідяки кидати.

І взяла за руку старця

Дівчинонька мила,
І на камінь край дзвіниці
Стиха посадила.

І дід сів, настроїв ліру

І зачав співати,
Зачав співи їм співати
І на ліру грати.

1. ПОЧАТОК СВІТУ

І

До початку сего світа,
Ще до чоловіка,
На престолі бог великий
Жив із-перед віка.

І престолом було небо,

Невидиме нами.
І то небо в нас, хрещених,
Зветься небесами.

Під ним друге було небо,

Що зоветься раєм;
І коли воно почалось,
Того ми не знаєм.

Тілько знаєм, що в тім небі

Ангели літали
І святії пісні богу
День і ніч співали.

І Сатанаїл-архангел

Був їх старшиною
І у бога називався
Правою рукою.

Все він відав, всім він радив,

Всім розпоряджався,
І рай цілий його власним
Небом називався.

А під раєм, його небом,

Наше небо було,
Но по нему ані разу
Сонце, не мигнуло.

Лиш по нему чорні хмари

Громом розривало,
А під ними тьма стояла
Й море клекотало.

II

І задумав бог і наше
Небо освітити,
І під небом нашу землю
Грішну сотворити.

І приходить він до раю,

Взяв Сатанаїла,
І пішов під синє небо,
Де бездна кипіла.

Синє небо туманіло,

Вітри бушували,
І під небом чорні хмари,
Громи розривали.

Все чорніло і темніло ...

Аж бог появився! -
Розійшлися чорні хмари,
І грім запинився.

Засиніло небо наше,

Сонце засіяло.
Стало тихо, лиш глибоко
Море клекотало.

І зійшов господь над море-

Море утихає;
І Сатанаїла в бездну
Господь посилає.

Посилає його в бездну

Піску жменю взяти,
Щоб на морі, як на камні,
Землю збудувати.

«І як вложиш,-господь каже,-

Руку у безодню,
Скажи: беру тебе, земле,
На славу господню».

І пішов він попід море,

Ходить, розважає:
« А ну, й себе пом'яну я!
Хто теє пізнає?!»

III