Мексиканська готика

— Що ви робите? — спитала Ноемі, сівши в ліжку. В роті у неї пересохло.

— Час обідати, — відповіла жінка.

— Що?

Невже вона проспала аж до обіду? Вискочила з ліжка й розчахнула завіси. В кімнату полилося світло. На­дворі все ще дощило. Ранок давно минув, а вона того і не помітила, виснажена нічними пригодами.

Флоренс поставила тацю на столик і налила Ноемі чашку чаю.

— Ні, дякую, — похитала головою Ноемі. — Перед обідом я б хотіла побачитися з Каталіною.

— Вона прокинулася, але невдовзі знову лягла, — відповіла Флоренс, ставлячи чайник. — Від ліків її хилить на сон.

— В такому разі скажете мені, коли приїде лікар? Сьогодні ж день візиту?

— Він не приїде.

— А я думала, він навідується щотижня.

— Дощ досі не ущух, — незворушно сказала Флоренс. — Він не зможе приїхати в таку погоду.

— Але ж дощ буде і завтра. Зараз же сезон дощів. Що ж тепер робити?

— Якось будемо обходитися самі, як завжди.

В цієї жінки на все є чіткі відповіді, неначе вона записала і вивчила напам’ять усе, що мусить казати.

— Будь ласка, повідомте мене, коли Каталіна прокинеться, — наполягла Ноемі.

— Міс Табоада, я не ваша служниця, — відповіла Флоренс, однак у голосі її не вчувалося якоїсь ворожості. Це була проста констатація факту.

— Я це розумію, але спершу ви забороняєте мені бачитися з Каталіною, не повідомивши вас, а тоді ставите неможливі умови для того. В чому ваша проблема?

Ноемі розуміла, що поводиться вкрай грубо, але їй хотілося хоч трохи подряпати фасад цілковитого спокою Флоренс.

— Якщо вам щось не подобається, раджу поговорити з Вірджилом.

Вірджил. Останнє, чого їй хотілося — мати справи з Вірджилом. Схрестивши руки, Ноемі подивилася на Флоренс. Жінка відповіла холодним поглядом, злегка викрививши уста в легкому натяку на насмішку.

— Смачного, — промовила, усміхнувшись так зверхньо, неначе виграла битву.

Ноемі помішала ложкою суп і відпила чаю, однак тут же покинула їсти. В неї починала боліти голова. Знала, що мусить поїсти, одначе відчувала потребу оглянути будинок.

Узяла кофту і рушила на перший поверх. Що вона сподівається знайти? Примар, що чигають за дверима? Навіть якщо якісь тут і є, її вони уникають.

У кімнатах із меблями, накритими простирадлами, було моторошно — як і в оранжереї з хирлявими рослинами. Проте, окрім відчуття гнітючості, у цих приміщеннях не було більше нічого. Ноемі зайшла в бібліотеку і розсунула запнуті завіси.

Поглянула на круглий килимок із зображенням змія, який помітила під час першого візиту, і обійшла довкруг нього. Їй снився змій, що вилупився з яйця — ні, з плодового тіла. Якщо сни мають значення, що б то могло означати?

Що ж, не обов’язково було дзвонити психоаналітику, щоб зрозуміти, що в ньому був сексуальний підтекст. Якщо завдяки панові Фройду навіть потяг на в’їзді в тунель втілює яскраву метафору, то не складно розгадати і значення фалічного гриба, який пробивається крізь ґрунт.

Вірджил Дойл і вона.

А ось це вже ніяка не метафора, тут все і так ясно.

Спогад про нього, його пальці в її волоссі та поцілунок його уст змусив її стрепенутися. Щоправда, нічого приємного вона не відчула. Натомість їй стало холодно і тривожно. Повернулася до полиць, гарячково вишукуючи серед томів щось почитати.

Узявши навмання кілька книжок, повернулась до себе. Постояла біля вікна, дивлячись надвір і покусуючи ніготь, доки не вирішила, що вона занадто рознервувалася і треба покурити. Знайшла сигарети, запальничку і чашку з напівголими купідонами, яку використовувала замість попільнички. Затягнулася, сіла на ліжко.

Вона навіть не завдала собі клопоту подивитися, які книжки взяла у бібліотеці. Перша називалася «Спадковість: закони і факти, застосовні для покращення людської раси». Друга була вже цікавіша — присвячена греко-римській міфології.

Відкривши її, побачила на першій сторінці бляклі вогкі плями. Обережно перегорнула кілька сторінок. Вони були майже недоторкані — на куточках однієї-двох лише по кілька дрібних цяточок — немовби природа азбукою Морзе залишила їй послання на папері й оправах.

Простягнула ліву руку з сигаретою і збила попіл у чашку на столику. Золотоволосу Персефону, писалося у книзі, затягнув у своє царство Аїд. Там вона проковтнула кілька гранатових зернят і була змушена навіки залишитися у царстві мертвих.

У книжці була гравюра з моментом викрадення Персефони богом. У волоссі — квіти, кілька з яких впало на землю, груди оголені. Аїд обхопив її руками ззаду і міцно тримає. Персефона скинула руку в повітря, з її уст зривається крик, на обличчі вираз жаху. Аїд же дивиться прямо перед собою.

Закривши книжку, Ноемі відвернулася. Її погляд впав на куток, де на шпалерах росла цвіль. Поки вона розглядала плями, ті заворушилися.

Господи, що це за оптична ілюзія?