Сіла на ліжку, однією рукою стискаючи покривало, а в іншій тримаючи сигарету. Відтак підвелася і, не відриваючи погляд від плям, підійшла до стіни. Їхній рух заворожував. Вони складалися у дивовижні візерунки, що своєю мінливістю нагадало їй калейдоскоп, тільки замість скелець і дзеркал плями цвілі в рух приводила певна органічна сполука, складаючи їх у закрути й гірлянди, що вмить розпадалися і виникали знову.
Був у тому візерунку і колір. З першого погляду здавалося, ніби він чорно-сірий, проте що довше Ноемі дивилася, то ясніше їй ставало, що деякі його частки світяться золотим. Золотим, жовтим і бурштиновим. Поступово гаснучи і яскравіючи, плями складалися у все нові й нові симетричні візерунки дивовижної краси.
Ноемі простягнула руку, щоб торкнутися плям, але вони поповзли геть, уникаючи її дотику. А тоді немов змінили думку: запульсували, забулькотіли, як смола, і зібралися в одну пляму, що вигнулась у довгий, тонкий палець, який поманив її до себе.
Під плямою в стіні загув рій бджіл. Заворожена їхнім дзижчанням, вона поволі потягнулася до плями, намагаючись торкнутися її губами. Провела рукою по тремтячих золотих візерунках, котрі пахнули землею й травою — пахли дощем — і могли розповісти тисячу таємниць.
Цвіль почала пульсувати в унісон з її серцем. Їхні ритми об’єдналися, й Ноемі здивовано розтулила губи.
Забута сигарета, яку вона досі тримала в руці, обпалила їй шкіру, і, зойкнувши, Ноемі впустила недопалок. Швидко нагнулася і поклала його у попільничку, а коли повернулася, пляма була непорушна. Перед нею була звичайна стара стіна, обклеєна брудними шпалерами.
Ноемі забігла у ванну і захряцнула за собою двері. Схопилася за край умивальника, щоб не впасти. Ноги не слухалися, і в паніці вона подумала, що зараз зомліє.
Не бажаючи падати, з останніх сил відкрутила кран і плеснула в обличчя холодною водою. Дихати — ось що їй зараз потрібно.
— Хай йому грець, — прошепотіла вона, обіруч тримаючись за умивальник.
Запаморочення поволі минало, але вона не збиралася виходити. Принаймні не зараз. Хай спершу переконається… Переконається у чому? Що більше не марить? Що не божеволіє?
Потерла шию та оглянула обпечену руку. Між вказівним і середнім пальцями, які тримали сигарету, залишився болючий опік. Знадобиться мазь.
Ще раз плеснула в обличчя водою і задумливо глянула у дзеркало, водячи пальцями по губах.
Гучний стук у двері змусив її підскочити.
— Ви там? — спитала Флоренс.
Не встигла Ноемі відповісти, як жінка відчинила двері.
— Хвилинку, — попросила.
— Чому ви курили у кімнаті? Це заборонено!
Смикнувши головою, Ноемі тільки пирхнула на такий сміховинний закид.
— Так? А по-моєму, доцільніше питання тут — що за хрінь відбувається у цьому домі? — процідила вона, насилу стримуючись, щоб не зірватися на крик.
— Що за слова! Слідкуйте за язиком, дівчино.
Ноемі похитала головою й закрутила кран:
— Я хочу побачитися з Каталіною, негайно.
— Не смійте наказувати мені. От зараз прийде Вірджил і побачи…
Ноемі схопила Флоренс за руку:
— Послухайте…
— Приберіть руки!
Але вона тільки стиснула сильніше. Флоренс спробувала відштовхнути її.
— Це що таке? — почувся Вірджилів голос.
Він стояв у дверях, допитливо дивлячись на них. На ньому був той самий смугастий піджак, що й уві сні, при вигляді якого Ноемі аж стрепенулася. Мабуть, бачила вже його якось у тому піджаку, тому він і наснився їй у ньому. Хай так, але їй це не подобалося. З переляку вона аж відпустила Флоренс.
— Вона, як завжди, порушує всі правила, — поскаржилася Флоренс, поправляючи волосся, хоч у тому й не було жодної потреби, адже сутичка зовсім не зачепила її щільної зачіски. — Від неї самі неприємності.
— А ти що тут робиш? — спитала Ноемі, схрещуючи руки.
— Ти кричала, тому я зайшов перевірити, що сталося, — відповів Вірджил. — Припускаю, Флоренс тут із тієї ж причини.
— Саме так, — підтвердила жінка.
— Я не кричала.
— Ми обоє чули, — наполягла Флоренс.
Ноемі не пам’ятала, щоб кричала. Звісно, тут було шумно, але не через неї. То все бджоли, яких, щоправда, тут не було. Втім, вона точно не кричала — таке вона мала б запам’ятати. І навіть коли обпеклася недопалком, однаково не шуміла…
Обоє подивились на неї.
— Я хочу побачитися з кузиною. Негайно. А як не пустите, я прорвусь до неї силою!
Вірджил знизав плечима:
— У цьому немає необхідності. Ходи зі мною.
Вона пішла за Дойлами. Дорогою Вірджил озирнувся на неї, посміхнувся. Потерши руку, Ноемі відвела погляд. Коли зайшли у кімнату — здивувалася, що Каталіна не спить. З нею була Мері. Схоже, самих їх тут не залишать.
— Ноемі, що сталося? — спитала кузина, відкладаючи книжку.
— Хотіла побачити, як ти тут.
— Так само, як учора. В основному сплю, зовсім як Спляча красуня.
Спляча красуня, Білосніжка — це останнє, до чого зараз Ноемі було діло, але Каталіна була усміхнена, як раніше.
— Ти виглядаєш зморено. Щось сталося?
Завагавшись, Ноемі похитала головою:
— Нічого. Хочеш, я почитаю тобі?
— Я якраз збиралася пити чай. Складеш мені компанію?
— Ні.