Читаем Мексиканська готика полностью

Сіла на ліжку, однією рукою стискаючи покривало, а в іншій тримаючи сигарету. Відтак підвелася і, не відриваючи погляд від плям, підійшла до стіни. Їхній рух заворожував. Вони складалися у дивовижні візерунки, що своєю мінливістю нагадало їй калейдоскоп, тільки замість скелець і дзеркал плями цвілі в рух приводила певна органічна сполука, складаючи їх у закрути й гірлянди, що вмить розпадалися і виникали знову.

Був у тому візерунку і колір. З першого погляду здавалося, ніби він чорно-сірий, проте що довше Ноемі дивилася, то ясніше їй ставало, що деякі його частки світяться золотим. Золотим, жовтим і бурштиновим. Поступово гаснучи і яскравіючи, плями складалися у все нові й нові симетричні візерунки дивовижної краси.

Ноемі простягнула руку, щоб торкнутися плям, але вони поповзли геть, уникаючи її дотику. А тоді немов змінили думку: запульсували, забулькотіли, як смола, і зібралися в одну пляму, що вигнулась у довгий, тонкий палець, який поманив її до себе.

Під плямою в стіні загув рій бджіл. Заворожена їхнім дзижчанням, вона поволі потягнулася до плями, намагаючись торкнутися її губами. Провела рукою по тремтячих золотих візерунках, котрі пахнули землею й травою — пахли дощем — і могли розповісти тисячу таємниць.

Цвіль почала пульсувати в унісон з її серцем. Їхні ритми об’єдналися, й Ноемі здивовано розтулила губи.

Забута сигарета, яку вона досі тримала в руці, обпалила їй шкіру, і, зойкнувши, Ноемі впустила недопалок. Швидко нагнулася і поклала його у попільничку, а коли повернулася, пляма була непорушна. Перед нею була звичайна стара стіна, обклеєна брудними шпалерами.

Ноемі забігла у ванну і захряцнула за собою двері. Схопилася за край умивальника, щоб не впасти. Ноги не слухалися, і в паніці вона подумала, що зараз зомліє.

Не бажаючи падати, з останніх сил відкрутила кран і плеснула в обличчя холодною водою. Дихати — ось що їй зараз потрібно.

— Хай йому грець, — прошепотіла вона, обіруч тримаючись за умивальник.

Запаморочення поволі минало, але вона не збиралася виходити. Принаймні не зараз. Хай спершу переконається… Переконається у чому? Що більше не марить? Що не божеволіє?

Потерла шию та оглянула обпечену руку. Між вказівним і середнім пальцями, які тримали сигарету, залишився болючий опік. Знадобиться мазь.

Ще раз плеснула в обличчя водою і задумливо глянула у дзеркало, водячи пальцями по губах.

Гучний стук у двері змусив її підскочити.

— Ви там? — спитала Флоренс.

Не встигла Ноемі відповісти, як жінка відчинила двері.

— Хвилинку, — попросила.

— Чому ви курили у кімнаті? Це заборонено!

Смикнувши головою, Ноемі тільки пирхнула на такий сміховинний закид.

— Так? А по-моєму, доцільніше питання тут — що за хрінь відбувається у цьому домі? — процідила вона, насилу стримуючись, щоб не зірватися на крик.

— Що за слова! Слідкуйте за язиком, дівчино.

Ноемі похитала головою й закрутила кран:

— Я хочу побачитися з Каталіною, негайно.

— Не смійте наказувати мені. От зараз прийде Вірджил і побачи…

Ноемі схопила Флоренс за руку:

— Послухайте…

— Приберіть руки!

Але вона тільки стиснула сильніше. Флоренс спробувала відштовхнути її.

— Це що таке? — почувся Вірджилів голос.

Він стояв у дверях, допитливо дивлячись на них. На ньому був той самий смугастий піджак, що й уві сні, при вигляді якого Ноемі аж стрепенулася. Мабуть, бачила вже його якось у тому піджаку, тому він і наснився їй у ньому. Хай так, але їй це не подобалося. З переляку вона аж відпустила Флоренс.

— Вона, як завжди, порушує всі правила, — поскаржилася Флоренс, поправляючи волосся, хоч у тому й не було жодної потреби, адже сутичка зовсім не зачепила її щільної зачіски. — Від неї самі неприємності.

— А ти що тут робиш? — спитала Ноемі, схрещуючи руки.

— Ти кричала, тому я зайшов перевірити, що сталося, — відповів Вірджил. — Припускаю, Флоренс тут із тієї ж причини.

— Саме так, — підтвердила жінка.

— Я не кричала.

— Ми обоє чули, — наполягла Флоренс.

Ноемі не пам’ятала, щоб кричала. Звісно, тут було шумно, але не через неї. То все бджоли, яких, щоправда, тут не було. Втім, вона точно не кричала — таке вона мала б запам’ятати. І навіть коли обпеклася недопалком, однаково не шуміла…

Обоє подивились на неї.

— Я хочу побачитися з кузиною. Негайно. А як не пустите, я прорвусь до неї силою!

Вірджил знизав плечима:

— У цьому немає необхідності. Ходи зі мною.

Вона пішла за Дойлами. Дорогою Вірджил озирнувся на неї, посміхнувся. Потерши руку, Ноемі відвела погляд. Коли зайшли у кімнату — здивувалася, що Каталіна не спить. З нею була Мері. Схоже, самих їх тут не залишать.

— Ноемі, що сталося? — спитала кузина, відкладаючи книжку.

— Хотіла побачити, як ти тут.

— Так само, як учора. В основному сплю, зовсім як Спляча красуня.

Спляча красуня, Білосніжка — це останнє, до чого зараз Ноемі було діло, але Каталіна була усміхнена, як раніше.

— Ти виглядаєш зморено. Щось сталося?

Завагавшись, Ноемі похитала головою:

— Нічого. Хочеш, я почитаю тобі?

— Я якраз збиралася пити чай. Складеш мені компанію?

— Ні.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Как живут мертвецы
Как живут мертвецы

Уилл Селф (р. 1961) — один из самых ярких современных английских прозаиков, «мастер эпатажа и язвительный насмешник с необычайным полетом фантазии». Критики находят в его творчестве влияние таких непохожих друг на друга авторов, как Виктор Пелевин, Франц Кафка, Уильям С. Берроуз, Мартин Эмис. Роман «Как живут мертвецы» — общепризнанный шедевр Селфа. Шестидесятипятилетняя Лили Блум, женщина со вздорным характером и острым языком, полжизни прожившая в Америке, умирает в Лондоне. Ее проводником в загробном мире становится австралийский абориген Фар Лап. После смерти Лили поселяется в Далстоне, призрачном пригороде Лондона, где обитают усопшие. Ближайшим ее окружением оказываются помешанный на поп-музыке эмбрион, девятилетний пакостник-сын, давно погибший под колесами автомобиля, и Жиры — три уродливых создания, воплотившие сброшенный ею при жизни вес. Но земное существование продолжает манить Лили, и выход находится совершенно неожиданный… Буйная фантазия Селфа разворачивается в полную силу в описании воображаемых и реальных перемещений Лили, чередовании гротескных и трогательных картин земного мира и мира мертвых.

Уилл Селф

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза