Мексиканська готика

— Ні, — відповіла вона. До ванної сама не дійде, але не хотіла, щоб він торкався її.

Він запхав руки до кишень піджака — того самого, вельветового, який, як їй здавалося, так йому личить. Покидьок. Вона пошкодувала, що колись думала про нього добре.

— Гадаю, треба тобі усе пояснити, — стиха промовив він.

— Як у біса ти це поясниш? Говард… він… ти… як?

Господи. Вона навіть не знала, як описати словами весь той жах із чорною жовчю в роті й дивним видінням.

— Дозволь я все поясню, а тоді ти поставиш свої питання. Так буде найлегше, — сказав Френсіс.

Ноемі зовсім не хотілося розмовляти, та й не здатна вона зараз на довгу бесіду, як би не хотіла. Хай вже краще він говорить, бо вона занадто знесилена і квола.

— Мабуть, ти вже зрозуміла, що ми не такі, як інші, й цей будинок відрізняється від інших будинків. Колись давно Говард знайшов гриб, здатний продовжувати тривалість життя і зцілювати тіло.

— Це я бачила. Я бачила його, — пробурмотіла вона.

— Справді? Напевне, ти пройшла крізь Сутінь. Наскільки далеко ти зайшла?

Вона спантеличено вирячилась на нього. Він ще більше заплутав її. Френсіс похитав головою:

— Цей гриб, він росте під будинком, простягається до кладовища і назад. Він у стінах, обплітає весь будинок, наче гігантська павутина. В ній можна зберігати спогади й думки, що попадаються в неї, як мухи у справжню павутину. Це сховище наших спогадів ми називаємо Сутінню.

— Як таке можливо?

— Гриби можуть входити у симбіоз із рослинами. Це називається «мікориза». Так от, наш гриб спроможний вступати у симбіоз із людьми. А мікориза у цьому домі і є Сутінню.

— Отже, через той гриб ви маєте доступ до спогадів ваших предків.

— Так. Тільки деякі з них — не повноцінні спогади. Від них залишилися лише переплутані між собою слабкі відлуння.

«Наче налаштовуєш радіо на потрібну станцію», — подумала вона, переводячи погляд на куток кімнати, де на шпалерах була пляма чорної цвілі.

— Я бачила дуже дивні речі — уві сні й наяву. Це через будинок і той гриб, що росте під ним?

— Так.

— Чому він впливає на мене?

— Він робить це ненавмисне. Така його природа.

Кожне видіння, що вона бачила, було жахливе. Якою б не була природа того гриба, осягнути її розумом неможливо. Це — жахіття, ось що воно таке. Кошмар наяву, що об’єднує в собі переплетені воєдино гріхи і страшні таємниці цього роду.

— Значить, я була права, коли говорила про привидів у домі, а Каталіна не божевільна. Вона просто потрапила в Сутінь.

Френсіс кивнув, Ноемі усміхнулась. Тепер ясно, чому він так заметушився, коли вона сказала, що дивну поведінку Каталіни і її слова про привидів можна пояснити раціонально. От тільки, що це якось пов’язане з грибами, не здогадалася.

Зиркнувши на лампу на нічному столику, Ноемі збагнула, що не знає, скільки часу минуло. Скільки вона була в Сутіні: кілька годин чи, може, днів? Дощ більше не тарабанив по шибках.

— Що Говард Дойл зробив зі мною? — спитала вона.

— Цей гриб присутній не лише у стінах дому, а й у повітрі. Ти дихаєш ним, не усвідомлюючи того, і поволі він справляє на тебе свій вплив. Однак при додатковому контакті ефект прискорюється.

— Що він зробив зі мною? — повторила вона.

— Більшість людей, які контактують із грибом, помирають. Саме це сталося з нашими шахтарями. Він їх убив — когось швидше, когось повільніше. Втім, гинуть не всі. Дехто стійкіший до нього. Проте їх гриб хоч і не вбиває, зате впливає на їхній розум.

— Як сталося з Каталіною?

— Часом так, а інколи й гірше. Він може винищити особистість. Ти, мабуть, помітила, що наша прислуга не дуже балакуча. Від них мало що лишилося. Їхню свідомість немов видалили.

— Це неможливо.

Френсіс похитав головою.

— Ти колись бачила алкоголіка? Гриб руйнує мозок не гірше за алкоголь.

— І таке саме станеться з Каталіною і зі мною?

— Ні! — випалив він. — Ні, ні. Випадок із прислугою особливий. Дядько Говард називає їх своїми прислужниками. А шахтарі стали мульчою для гриба. Але ти здатна до симбіозу з ним, тому з тобою такого не станеться.

— А що зі мною станеться?

Тримаючи руки в кишенях, Френсіс весь час нервово смикав ними. Ноемі було видно, як він стискає їх і розтискає, втупившись у покривало.

— Я розповів тобі про Сутінь, але не про наш рід. Ми особливі. Гриб живе у симбіозі з нами і не несе нам шкоди. Він навіть може дарувати нам безсмертя. Говард прожив уже безліч життів у різних тілах. Він передає свою свідомість у Сутінь, завдяки чому може повертатись до життя в тілі когось зі своїх дітей.

— Він забирає тіла своїх дітей? — перепитала Ноемі.

— Ні… він стає… вони стають ним… кимось іншим. Але підходять йому лише його діти, адже ця здатність передається лише по нашій родовій лінії. Вже багато поколінь ми зберігаємо чистоту роду, щоб гриб приймав нас і симбіоз продовжувався. Тому чужинців ми не приймаємо.

— Інцест. Він був одружений із сестрами і збирався видати Рут за двоюрідного брата, але перед тим мусив зачати її… із власною сестрою, — промовила Ноемі, несподівано згадавши двох дівчат з видіння. — У нього було дві сестри. Господи, його діти народились від них.

— Так.