Нічийна троянда

Ich habe Bambus geschnitten:
für dich, mein Sohn.
Ich habe gelebt.

Diese morgen fort-
getragene Hütte, sie
steht.

Ich habe nicht mitgebaut: du
weißt nicht, in was für
Gefäße ich den
Sand um mich her tat, vor Jahren, auf
Geheiß und Gebot. Der deine
kommt aus dem Freien — er bleibt
frei.

Das Rohr, das hier Fuß fasst, morgen
steht es noch immer, wohin dich
die Seele auch hinspielt im Un-
gebundnen.

Я різав бамбук

Я різав бамбук:
для тебе, мій сину.
Я жив.

Ця хатина, що завтра
буде знесена, ще
стоїть.

Я не зводив її разом з іншими: ти
не знаєш, в які
глиняні глеки
я збирав кругом себе пісок, давно, за
наказом і повелінням. Твій
прибуває із вільних просторів — він залишається
вільним.

Тростина, яка прижилася отут, вона
стоятиме й завтра, куди б
душа не зманила тебе в не-
стриноженім.

KOLON

Keine im Licht der Wort-
Vigilie erwanderte
Hand.

Doch du, Erschlafene, immer
sprachwahr in jeder
der Pausen:
für
wieviel Vonsammengeschiedenes
rüstest du's wieder zur Fahrt:
das Bett
Gedächtnis!

Fühlst du, wir liegen
weiß von Tausend-
farbenem, Tausend-
mündigem vor
Zeitwind, Hauchjahr, Herz-Nie.

КОЛОН [46]

Жодна збагачена досвідом мандрів
у світлі вігілії[47] слова
рука.

Але ти, оспала, завжди
мовноправдива кожною
з пауз:
за
скільки взаємно роздільного
знов споряджаєш усе це в дорогу:
ложе
пам'яті!

Ти відчуваєш, як ми лежимо,
білі від тисячо-
барвного, тисячо-
устого перед лицем
часо-вітру, подихо-року, серця-ніколи.

IV

Was geschah?

Was geschah? Der Stein trat aus dem Berge.
Wer erwachte? Du und ich.
Sprache, Sprache. Mit-Stern. Neben-Erde.
Ärmer. Offen. Heimatlich.

Wohin gings? Gen Unverklungen.
Mit dem Stein gings, mit uns zwein.
Herz und Herz. Zu schwer befunden.
Schwerer werden. Leichter sein.

Що відбулось?

Що відбулось? Полишив скелю камінь.
Хто тут прокинувсь? Ти і я.
Мова, мова. Суземля з зірками.
Вбога і беззахисна. Моя.

І куди тепер? В невідгомонне.
Разом з каменем верстаєм путь.
Серце й серце, ваготою повне.
Стати важчим. Легшим буть.

IN EINS

Dreizehnter Feber. Im Herzmund
erwachtes Schibboleth. Mit dir,
Peuple
de Paris. No pasaran.

Schäfchen zur Linken: er Abadias,
der Greis aus Huesca, kam mit den Hunden
über das Feld, im Exil
stand weiß eine Wolke
menschlichen Adels, er sprach
uns das Wort in die Hand, das wir brauchten, es war
Hirten-Spanisch, darin,

im Eislicht des Kreuzers «Aurora»:
die Bruderhand, winkend mit der
von den wortgroßen Augen
genommenen Binde — Petropolis, der
Unvergessenen Wanderstadt lag
auch dir toskanisch zu Herzen.

Friede den Hütten!

ВОЄДИНО