Нічийна троянда

Wohin mir das Wort, das unsterblich war, fiel:
in die Himmelsschlucht hinter der Stirn,
dahin geht, geleitet von Speichel und Müll,
der Siebenstern, der mit mir lebt.

Im Nachthaus die Reime, der Atem im Kot,

das Auge ein Bilderknecht —
Und dennoch: ein aufrechtes Schweigen, ein Stein,
der die Teufelsstiege umgeht.

Куди кануло слово

Куди кануло слово безсмертне моє:
в безодню небес, за чолом,
туди ж разом з брудом і слизом снує
семицвіт із зірчастим зелом.

Там рими у схові, там подих — сопун,

там око — лиш видив мана —
Однак: прямовисне мовчання, валун,
що диявольські східці мина.

LES GLOBES

In den verfahrenen Augen — lies da:

die Sonnen-, die Herzbahnen, das

sausend-schöne Umsonst.
Die Tode und alles
aus ihnen Geborene. Die
Geschlechterkette,
die hier bestattet liegt und
die hier noch hängt, im Äther,
Abgründe säumend. Aller
Gesichter Schrift, in die sich
schwirrender Wortsand gebohrt — Kleinewiges,
Silben.

Alles,

das Schwerste noch, war
flügge, nichts
hielt zurück.

LES GLOBES [61]

В заблукалих очах — там читай:

орбіти сонця, орбіти серця,

шумливо прекрасне Дарма.
Ці смерті й усе
з них народжене. Цей ланцюг
поколінь,
який тут похований і
який тут ще висне, в етері,
облямівкою хланей. Усіх
облич письмена, які
прогризає летючий словесний пісок — дрібновічне,
силабо-склади.

Все,

навіть найважче, вже
відлетіло, ніщо
не затрималось тут.

HUHEDIBLU