Читаем Нічийна троянда полностью

Нічийна троянда

Тринадцяте лютого[48]*. В серце-вустах зрина шибболет[49]. З тобою,Peuplede Paris[50]. No pasarán[51].Ліворуч овечка: це він, Абадіас[52], старець з Уески[53], прийшов зі своїми псами, прийшов через поле, вигнанцем біліла хмаринкалюдської шляхетності, він проказавнам слово в долоню, на яке ми чекали, це булапастуша іспанська, в ній,у крижаному сяйві «Аврори»[54]:братня рука, що махаєпов'язкою, знятою з віч,великою, наче слово — Петрополіс[55],незабутих блукаюче місто, що лежало й тобітосканським смутком на серці.Мир хатам![56]

Hinausgekrönt

Hinausgekrönt, hinausgespien in die Nacht.Bei welchen Sternen! Lautergraugeschlagenes Herzhammersilber. Und Berenikes Haupthaar, auch hier, — ich flocht, ich zerflocht, ich flechte, zerflechte.Ich flechte.Blauschlucht, in dich treib ich das Gold. Auch mit ihm, dem bei Huren und Dirnen vertanen, komm ich und komm ich. Zu dir,Geliebte.Auch mit Fluch und Gebet. Auch mit jeder der über mich hin-schwirrenden Keulen: auch sie in eins geschmolzen, auch sie phallisch gebündelt zu dir,Garbe-und-Wort.Mit Namen, getränkt von jedem Exil.Mit Namen und Samen, mit Namen, getaucht in alleKelche, die vollstehn mit deinem Königssblut, Mensch, — in alleKelche der großen Ghetto-Rose, aus der du uns ansiehst, unsterblich von soviel auf Morgenwegen gestorbenen Toden.(Und wir sangen die Warschowjanka.Mit verschilften Lippen, Petrarca.In Tundra-Ohren, Petrarca.)Und es steigt eine Erde herauf, die unsre, diese.Und wir schicken keinen der Unsern hinunter zu Dir,Babel.

Вивінчаний

Вивінчаний,виплюнутий у ніч.Під якими зірками! Лишсіро-сріблястий стукіт молотків серця. Та коса Береніки[57], тут-таки, — я заплітав її, я розплітав, я сплітаю її, розплітаю.Я сплітаю.Блакитна безодне, в тебе скидаю це золото. Навіть з ним, розтраченим у повій і хвойд, я приходжу й приходжу. До тебе, кохана.Навіть з прокльоном, з молитвою. Навітьз кожною булавою,що свистить наді мною: навіть вона,суцільнолита, навіть вона,фаллічно з тобою зіллята,сніп-і-слово.Іменами напоєна в кожнім вигнанні.Іменами і сім'ям, іменами, занурена в геть усікелихи, повні твоєї шляхетної крові, людино, — в усікелихи велетенської ґетто-троянди, з якоїти на нас дивишся, ти, безсмертна від цих на ранкових стежках перемерлих смертей.(Ми також співали там Варшав'янку[58]. Зімкнутими устами, Петрарка[59].У вуха тундрі, Петрарка.)І здійметься раптом земля, наша, оця.Й ми не пошлемо нікого з наших униз до тебе, блудний Вавілоне[60].

Wohin mir das Wort

Перейти на страницу:

Похожие книги