Озброєні

— Я ще не мала можливості роздивитися навколо, — сказала вона. — Але я бачила таке місце на вулиці Осяйній.

Це означало, що їм доведеться перейти річку, при цьому принаймні двом із них потрібно демонструвати перехожим, що вони не разом з одним із двох інших. А це означало, що вони увесь час відчайдушно смикалися і озиралися.

Саме тому Дуболом помітив у воді ґнома.

Якщо це можна було назвати водою.

Якщо це ще можна було назвати ґномом.

Бонн подивилися вниз.

— Знаєте, — згодом сказав Щебінь, — він схожий на того ґнома, який виготовляє зброю на Патоковій вулиці.

— Родита Клевця? — уточнив Дуболом.

— Так, його.

— Частково схожий, — визнав Дуболом, все ще розмірковуючи холодним рівним голосом, — але не зовсім.

— Що ти маєш на увазі? — запитала Анґва.

— Тому що у пана Клевця, — уточнив Дуболом, — не було такої великої дірки там, де мали бути груди.

«Він що, ніколи не спить? — подумав Ваймз. — Невже цей чортів чолов’яга ніколи не відпочиває? Хіба немає десь кімнати з чорним халатом, який висить на дверях?»

Він постукав у двері Еліптичного кабінету.

— Капітане, — сказав Патрицій, піднімаючи очі від своїх документів. — Ваша швидкість досить похвальна.

— Справді?

— Ви отримали моє повідомлення? — поцікавився лорд Ветінарі.

— Ні, сер. Я був дещо… зайнятий.

— Цікаво. І що ж вас так зайняло?

— Хтось убив пана Клевця. Великий чоловік у громаді ґномів. Його… застрелили чимось на зразок балісти чи подібним і скинули в річку. Ми щойно його виловили. Я якраз збирався піти розповісти про це його дружині. Гадаю, він жив на Патоковій вулиці. І тоді я подумав… я ж все одно проїздитиму повз…

— Як прикро вийшло.

— Безумовно, особливо для пана Клевця, — погодився Ваймз.

Патрицій відкинувся на спинку свого стільця і дивився на Ваймза.

— Повтори, — спитався він, — як його вбили?

— Не знаю. Я ніколи не бачив нічого подібного… у його грудях просто надзвичайно велика дірка. Але я дізнаюся, як усе було.

— Гм. Я згадував, що сьогодні вранці до мене приходив доктор Ребус?

— Ні, сер.

— Він був дуже… стурбований.

— Так, сер.

— Я думаю, його засмутив саме ти.

— Сер?

Патрицій, здавалося, ухвалив рішення. Його стілець подався вперед.

— Капітане Ваймзе…

— Сер?

— Я знаю, що післязавтра ти виходиш на пенсію і почуваєшся трохи… розгублено. Але поки ти капітан Нічної сторожі, я прошу тебе дотримуватися двох дуже конкретних вказівок…

— Сер?

— Ти припиняєш будь-які розслідування, пов’язані з цією крадіжкою у Гільдії найманців. Розумієш? Це справа гільдії.

— Сер, — обличчя Ваймза залишалося нерухомим.

— Я хочу вважати, що у твоїй відповіді було невимовлене, але подумане слово так.

— Сер.

— І в цій також. Щодо справи нещасного пана Клевця… Тіло знайшли зовсім недавно?

— Так, сер.

— Тоді це поза твоєю юрисдикцією, капітане.

— Що? Сер!

— Денна сторожа впорається із цим самостійно.

— Але ми раніше ніколи не ділили юрисдикцію за годинами Сторожі!

— Тим не менш, за нинішніх обставин я доручу капітанові Виверту взяти розслідування на себе, якщо виявиться, що це взагалі необхідно.

«Якщо необхідно? Це у випадку, коли виявиться, що величезна дірка замість грудей не є випадковістю? Це що, нещасний випадок? Метеорит упав йому прямо на груди? — подумав Ваймз. Він зробив глибокий вдих і сперся на стіл Патриція. — Клятий Майонез Виверт не зможе знайти і власну дупу, навіть якщо дати йому докладну мапу! І він не має уявлення про те, як розмовляти з ґномами! Він їх називає каменесосами! Це мої люди знайшли тіло! Це моя юрисдикція!»

Патрицій поглянув на Ваймзові руки. Ваймз прибрав їх зі столу так, ніби той раптом став пекельно гарячим.

— Нічна сторожа. Це — твоя юрисдикція, капітане. Ти працюєш у темні години.

— Ми говоримо про ґномів! Якщо щось зробити не так, вони власними руками почнуть вершити правосуддя! Зазвичай це означає відсікати голову найближчому тролю! Ви довірите це Виверту?

— У тебе є мій наказ, капітане.

— Але…

— Ти вільний.

— Але ж ви не можете…

— Капітане Ваймзе! Я сказав, що ти вільний!

— Сер.

Ваймз відсалютував. Потім він обернувся і вийшов із кімнати. Він обережно, ледь-ледь торкаючись, зачинив двері.

Патрицій почув, як уже надворі Ваймз щосили вдарив кулаком по стіні. Ваймз не знав, але в стіні біля Еліптичного кабінету було чимало ледь помітних вм’ятин, глибина яких відповідала його емоційному стану на той час.

Цього разу, здавалося, знадобляться послуги штукатура.

Лорд Ветінарі дозволив собі посмішку, хоча вона вийшла не дуже веселою.

Місто функціонувало. Це було саморегульоване об’єднання гільдій, пов’язане невблаганними законами взаємного інтересу, і це працювало. Зазвичай. В основному. Взагалі. В нормальному стані.

Останнє, що повинно було тут статися, — це щоб якийсь вартовий почав бігати навколо і витворяти дивні речі, наче… баліста, що з’їхала з котушок.

Усе в нормальному стані.

Ваймз перебував у відповідному емоційному стані. Якщо пощастить, накази матимуть бажаний ефект…

У кожному великому місті є ось такий шинок. Тут п’ють служителі порядку.