Озброєні

У вільний від роботи час Сторожа нечасто пила в більш веселих забігайлівках Анк-Морпорка, бо там було надто легко побачити щось, що знову поверне їх на службу[9]. Тому вони зазвичай вирушали до шинку «Відро» на Осяйній вулиці. Приміщення було невелике та мало низьку стелю, а присутність вартових зазвичай відлякувала інших пияків. Але пан Сирник, власник, не надто через це хвилювався. Ніхто не п’є так, як вартові, які бачили занадто багато, щоб залишатися тверезими.

На прилавку Морква підрахував монети.

— Три пива, одне молоко, одну розплавлену сірку на коксі з фосфорною кислотою…

— З парасолькою, — випалив Щебінь.

— І бокал «Повільно-комфортної двозначності» з лимонадом.

— З фруктовим салатом, — додав Ноббі.

— Гав?

— І трохи пива в собачу миску, — сказала Анґва.

— Цей песик, здається, тобі сподобався, — зауважив Морква.

— Так, — сказала Анґва. — Навіть уявити не можу чому.

Перед ними виставили напої. Вони подивилися на напої. Вони випили напої.

Пан Сирник, який знав вартових, мовчки доливав у келихи та ізольований кухоль Щебня.

Вони подивилися на напої. Вони випили напої.

— Знаєте, — через деякий час почав Колон, — що мене найбільше дратує — так це те, що вони просто кинули його у воду. Навіть не прив’язали чогось важкого до ніг. Просто скинули. Начебто їх не турбувало, знайдуть його чи ні. Розумієте, що я маю на увазі?

— Що мене дратує, — сказав Дуболом, — це те, що він був ґномом.

— Що мене дратує — це те, що його вбили, — сказав Морква.

Пан Сирник знову налив напої. Вони подивилися на напої. Вони випили напої.

Факт полягав у тому, що, незважаючи на те, що всі докази цьому суперечили, вбивства не були звичайною справою в Анк-Морпорку. Були, правда, замовні вбивства. І, як було сказано вище, існувало багато способів ненароком закінчити життя самогубством. А в суботу ввечері траплялися випадкові домашні сутички, коли люди шукали дешевшої альтернативи розлученню. Усі ці речі були, але принаймні вони мали причину, хоч і безглузду.

— Великий чоловік у громаді ґномів був наш пан Клевець, — сказав Морква. — І хороший громадянин. Ніколи не викликав неприємностей, не чіпав старої ворожнечі, на відміну від пана Міцнорука.

— Має майстерню на Патоковій вулиці, — сказав Ноббі.

— Мав, — виправив його сержант Колон.

Вони подивилися на напої. Вони випили напої.

— Цікаво, — сказала Анґва, — що пробило в ньому таку дірку?

— Ніколи нічого подібного не бачив, — відповів Колон.

— Може, краще хтось сходить і розповість про це пані Клевець? — зауважила Анґва.

— Капітан Ваймз уже пішов, — сказав Морква. — Він сказав, що повинен сам їй розповісти.

— Краще вже він, ніж я, — гаряче сказав Колон. — Я б ні за що цього не зробив. Вони бувають такими страшними, коли сердяться, ці маленькі чорти.

Усі похмуро закивали, включаючи маленького чортика та більшого чорта, прийомного.

Вони подивилися на напої. Вони випили напої.

— Мабуть, ми повинні з’ясувати, хто це зробив? — знову поцікавилася Анґва.

— Чому? — сказав Ноббі.

Вона пару разів розтулила і стулила рота і, нарешті, промовила:

— А якщо вони спробують зробити це знову?

— Це не вбивство, еге ж? — сказав Дуболом.

— Ні, — сказав Морква. — Вони завжди залишають записку. За законом.

Вони подивилися на напої. Вони випили напої.

— Ох і місто, — зітхнула Анґва.

— Що цікаво, все працює, — сказав Морква. — Знаєте, коли я вперше приєднався до Сторожі, я був таким простаком, що заарештував голову Гільдії злодіїв «за злодійство».

— Та наче все добре, — сказала Анґва.

— Через це у мене були тоді неприємності, — сказав Морква.

— Розумієте, — сказав Колон, — злочинність тут організована. Я маю на увазі, законна. Їм дозволена певна норма крадіжок. Але, хочу наголосити, останнім часом вони і за це беруться неохоче. Якщо платити їм щороку невеликий податок, вони дають вам картку і залишають у спокої. Економить час та зусилля для всіх.

— І всі злодії є членами гільдії? — запитала Анґва.

— Так. — почав пояснення Морква. — В Анк-Морпорку не можна красти без дозволу гільдії. Якщо тільки у тебе особливий талант…

— Чому? А що буде? Який такий талант? — розпитувала дівчина.

— Ну… талант вижити, коли тебе повісять на ворота догори ногами, а вуха приб’ють гвіздками до твоїх власних колін, — пояснив Морква.

— Жахливо, — уявила описане Анґва.

— Так, я знаю. Але справа в тому, — продовжив Морква, — справа в тому, що система працює. Вся система. Гільдії та організована злочинність і таке інше. Все працює.

— Для пана Клевця не спрацювало, — зауважив сержант Колон.

Вони подивилися на свої напої. Дуже повільно, як могутня секвоя, що робить перший крок до воскресіння через перетворення у мільйон листівок «Збережіть дерева», Щебінь звалився назад, навіть не випустивши кухля з руки.

Крім зміни положення на 90 градусів, у його позі не змінилося нічого.

— Це сірка, — сказав Дуболом, не оглядаючись. — Б’є їм у голову.

Морква стукнув кулаком по шинквасу.

— Ми повинні щось зробити!

— Ми могли би поцупити його черевики, — запропонував Ноббі.

— Я маю на увазі пана Клевця.