Озброєні

— Сер, а ви куштували його пироги?

— Про що я… так… але… він просто географічно дивергентний на фінансовій півсфері.

— Сер?

— Розумієш, він просто не погоджується з іншими людьми щодо положення речей. Таких, як гроші. Він думає, найкраще для них положення — бути в його кишені. Ні, я не про таких, — Ваймз заплющив очі і подумав про те, як тече дим сигари і як ллється вино. І ллються лаконічні голоси. Є люди, які крадуть гроші. Справедливо. Це ж лише крадіжка. Але є люди, які одним простим словом крадуть у людей людяність. Це уже серйозніше.

Справа була в тому… ну, йому не дуже подобалися як ґноми, так і тролі. Але йому взагалі мало хто подобався. Справа була в тому, що він щодня перебував поряд із ними, і він мав право їх не любити. І справа якраз у тому, що жоден товстий ідіот не мав права говорити подібні речі.

Він подивився на воду. Одна з паль мосту була прямо під ним; Анк тяжко булькотів навколо неї. Сміття — залишки деревини, гілок, всілякі уламки — накопичилися і створили власний плавучий острівець гною. На ньому навіть якісь гриби виросли.

Зараз би не завадила пляшка відбірного «Обіймиведмедя». Світ фокусується, коли ви дивитеся на нього крізь дно пляшки. Але зараз у фокус запливло щось інше.

«Учення про сигнатури, — подумав Ваймз. — Наче так це називають травники. Ніби самі боги клеять на рослину етикетку „Використовуй мене“. Якщо рослина схожа на якусь частину тіла, то вона використовується для лікування хвороб саме цієї частини. Є зубчанка для зубів, костенець для… костей… очанка для очей… є навіть якась поганка, яка називається „фалос безсоромний“, не знаю, для чого вона, але Ноббі — великий любитель омлетів з цими грибами. Тож… або той гриб унизу лікує руки, або…»

Ваймз зітхнув.

— Моркво, ти не міг би принести відпорний гак?

Морква уважно стежив за його поглядом.

— Ліворуч від он тієї колоди, Моркво.

— О ні!

— Боюсь, що так. Перевір, дізнайся, хто він, склади звіт для сержанта Колона.

Трупом був клоун. Щойно Морква здерся на купу і відкинув убік весь мотлох, клоун поплив обличчям вгору. На обличчі застигла велика сумна посмішка.

— Він мертвий!

— Цікаво, чи не так?

Ваймз дивився на усміхнений труп. «Не займайся розслідуванням. Тримайся осторонь. Залиште це найманцям і чортовому Виверту. Тобі дали наказ».

— Капрале Моркво?

— Сер?

«Тобі дали наказ…»

Та й чорти б узяли той наказ! За кого його має Ветінарі?

За якогось механічного солдата?

— Ми повинні з’ясувати, що тут відбувається.

— Так, сер!

— Що б там не трапилося. Ми повинні з’ясувати.

Річка Анк — це, мабуть, єдина річка у Всесвіті, на поверхні якої крейдою можна обвести контури трупа.

«Любий сержанте Колоне,

Я сподіваюся, що у тебе все добре. Погода просто чудова. Цей труп, який ми вчора ввечері виловили з річки, але не знаємо, хто він, крім того, що він є членом Гільдії блазнів і звати його Гуляка. Його сильно вдарили по потилиці, і якийсь час він пролежав під мостом, тож на вигляд він не дуже гарний. Капітан Ваймз каже, що потрібно все з’ясувати. Він каже, що вважає, що це вбивство якось пов’язане з убивством пана Клевця. Каже, поговори з дурнями. Каже: зроби це. Також, будь ласка, подивися на папірець, який ми знайшли. Капітан Ваймз каже: спробуй поговорити з алхіміками».

Сержант Колон відірвався від листа, щоб вилаятися на всіх алхіміків.

«Тому що це чудовий доказ. Сподіваюся, мій лист застане вас у доброму здоров’ї.

З повагою,

Морква Рудокопсон, (Капрал)».

Сержант почухав голову. Що в дідька все це означало?

Одразу після сніданку кілька старших клоунів із Гільдії блазнів приїхали забрати труп. Трупи в річці… ну, нічого надзвичайного в цьому не було. Але клоуни зазвичай помирали не так. Зрештою, що можна було вкрасти у клоуна? Яку небезпеку становив клоун?

Щодо алхіміків, то він зірветься, якщо…

Хоча, якщо подумати, він не мусив за це братися. Він підняв очі на новобранців. Хоча б у чомусь вони ж повинні бути корисними.

— Дуболоме, Щебню — не салютувати! — маю для вас невеличке завдання. Просто віднесіть цей аркуш паперу до Гільдії алхіміків, добре? І попросіть одного з цих ненормальних пояснити, що там написано.

— Сержанте, а де розташована Гільдія алхіміків? — спитав Дуболом.

— Звичайно, на вулиці Алхіміків, — сказав Колон. — Принаймні зараз. Але на вашому місці я б поквапився.