Озброєні

— О, він би помітив, якби троль на нього наступив, — намагався допомогти Морква. — Деякі з них важать, як…

— Це так важливо? — спитала леді Ремкін.

— Ми… шукаємо того, хто вбив Товстунчика, — пояснив Ваймз.

Вираз обличчя леді Ремкін миттєво змінився.

— Ну, це інша справа, — сказала вона. — Таких людей потрібно карати публічно.

«Чому я це сказав? — подумав Ваймз. — Може, тому, що це правда. Якесь… „ружжо“… зникло, а наступної хвилини в річці плаває маленький ґном-механік, а там, де в нього повинні бути груди, зяє дірка. Ці події пов’язані між собою. Тепер усе, що мені потрібно зробити, — це знайти ті зв’язки…»

— Моркво, ти сходиш зі мною до майстерні Клевця?

— Так, капітане. А що?

— Я хочу роздивитися усе всередині. І цього разу зі мною ґном.

«Більше того, — додав він подумки, — зі мною капрал Морква. Капрал Морква усім подобається».

Ваймз слухав розмову ґномською мовою. Здавалося, що Морква благав, але ґноми були невблаганними. Врешті-решт клан поступився, але не через аргументи чи повагу до закону, а тому що… ну… тому що цього просив саме Морква.

Нарешті капрал підняв очі. Він сидів на ґномському табуреті, тому коліна практично закривали йому вуха.

— Ви повинні зрозуміти, бачте, що майстерня ґнома — дуже важливе місце.

— Добре, — сказав Ваймз. — Я розумію.

— І, ви… е-е-е… більший.

— Перепрошую?

— Більший. Більший, ніж ґном.

— А.

— Ем. Всередині ґномової майстерні — механізм… Це як внутрішня частина його одягу, якщо ви мене розумієте.

— Кажуть, ви можете подивитися, якщо я буду з вами. Але ви нічого не повинні чіпати. Ем. Вони не дуже раді вам, капітане.

Ґном, який, можливо, був пані Клевець, видав їм низку ключів.

— Я завжди добре ладнав із ґномами, — сказав Ваймз.

— Їм все це не подобається, сер. Гм. Вони не думають, що ми зможемо якось допомогти.

— Ми зробимо все можливе!

— Гм. Я неправильно переклав. Гм. Вони не думають, що такі, як ми, допоможуть. Вони не хочуть вас образити, сер. Вони просто не думають, що нам дозволять вести справу, сер.

— Ой!

— Вибачте, капітане, — сказав Морква, який ходив у позі літери Г. — Після вас. Бережіть голову…

— Ой!

— Можливо, вам краще сісти, а я тут усе роздивлюся?

Майстерня була довгою і, звичайно, низькою, з іще одними маленькими дверима в дальньому кінці кімнати. Під ліхтарем стояв великий верстак. На протилежній стіні була кузня та стійка для інструментів. І отвір.

На висоті кількох футів над землею висів шматок штукатурки, на цегляній кладці стіни виднілася сітка тріщин.

Ваймз потер носа. Сьогодні він не встиг поспати. Це було проблемою. Він повинен звикнути спати, коли надворі темно. Він не міг згадати, коли востаннє спав вночі.

Він принюхався.

— Я чую запах феєрверків, — сказав він.

— Можливо, з кузні, — сказав Морква. — До того ж зараз тролі та ґноми пускають феєрверки по всьому місту.

Ваймз кивнув.

— Гаразд, — сказав він, — що ми тут бачимо?

— Хтось досить сильно вдарив по стіні ось тут, — сказав Морква.

— Це могло статися в будь-який час, — роздумував Ваймз.

— Ні, сер, тому що на підлозі лежить обсипана штукатурка, а ґноми завжди прибирають свою майстерню.

— Справді?

На стелажах була різноманітна зброя, частина з якої готова лише наполовину. Ваймз узяв у руки напівготовий арбалет.

— Він робив гарну зброю, — сказав Ваймз. — Відмінні механізми.

— Він був знаменитим, — сказав Морква, безцільно колупаючись у коробках на лавці. — Золоті руки. Він навіть робив музичні коробки. Не міг встояти перед викликом нового механізму. Гм. Що ми насправді шукаємо, сер?

— Не певен. Подивись лишень, яка вона гарна!

Це була бойова сокира, настільки важка, що рука Ваймза не могла її довго втримати. Лезо прикрашало складне гравіювання. Мабуть, Клевець витратив на неї тижні роботи.

— Це тобі не ширвжиток якийсь, еге ж?

— Звичайно, ні, — сказав Морква, — це поховальна зброя.

— Безсумнівно!

— Розумієте, її кують, щоб потім поховати разом із ґномом. Кожного ґнома ховають разом зі зброєю. Ви знали? Щоб він міг узяти цю зброю з собою туди… куди потрапить після смерті.

— Але ж це найтонша робота! А лезо в неї, наче… ай!.. — Ваймз обсмоктав палець, — гостре, наче бритва.

Морква мав здивований вигляд.

— Звичайно. Уявіть, якщо він вступить у бій з ними, а зброя неякісна.

— Хто такі ті вони?

— Та хто завгодно, кого ґном зустріне на своєму шляху після смерті, — трохи ніяково пояснив Морква.

— Ага, — Ваймз вагався. Це була та галузь знань, в якій він не почувався комфортно.

— Це давня традиція, — сказав Морква.

— Я думав, що ґноми не вірять у дияволів, демонів і подібні речі.

— Це правда, але… ми не зовсім впевнені, чи вони про це знають.

— О.

Ваймз поклав сокиру і взяв зі стелажа щось інше. Це був лицар в обладунках, висотою близько дев’яти дюймів. Ззаду був ключ. Він повернув його, а потім майже випустив виріб із рук, коли ноги фігури почали рухатися. Він відклав його, і той почав марширувати по підлозі на прямих ногах, розмахуючи мечем.

— Поглянь, рухається, як Колон, — сказав Ваймз. — Заводна іграшка!

— Ходунковий механізм, — сказав Морква. — Пан Клевець був майстром таких.

Ваймз кивнув.