Читаем Переможців не судять полностью

Казимир Грабовський, якого в січні сорокового року разом з молодою дружиною відправили на спецпоселсння до Сибіру, до місця призначення не доїхав. Того ж дня, коли їх підводами повезли до залізничної станції, тендітна білявка Марта захворіла. Чи то від горя, що ось так, раптово і брутально, переламало їм життя, чи то застудилася, поки везли до холодного товарного вагона, який наскрізь продувався крижаним вітром, тільки вже ввечері вона почала горіти, а за два дні тихо вмерла, наче заснула. Ніякої медичної допомоги в ешелоні, звісно, не було і єдине, чим міг допомогти коханій жінці Казимир, це міцно обійняти їі та загрівати своїм тілом. Але цього, мабуть, виявилося замало. На наступній зупинці те, що було колись Мартою, викинули з вагона наче якийсь непотріб. З очей молодого поляка котилися сльози, але вдіяти він нічого не міг. І хоча з вигляду був спокійний, у його душі вирувала буря, з якої раз по раз виринало обличчя молодого українця, колишнього односельця, який наче наврочив: усі ви там виздихаєте, в тому Сибіру! А потім першим кинувся грабувати його хату. Уся ненависть Казимира за все, що сталося, на цю країну, на тих енкаведистів, що їх виселяли, на цей холодний вагон, де померла Марта, на все його незграбне життя, уособилась в цьому обличчі. Воно пекло йому і не давало спати. І тоді Казимир вирішив втекти. За добу невеличким ножиком, обдираючи у кров руки, він вирізав з підлоги вагона дві дошки. Дивлячись на шпали, які миготіли у дірці, ніхто не наважився на такий вчинок. Казимир знизав плечима і окинув друзів по нещастю вогненним поглядом:

— А я піду. Однаково, я вже мрець…

Його здорово побило, і він ледь не влетів під колеса. Здерло шкіру на колінах, закривавило долоні, порвало штани та пальто, але він залишився живим, і це було найголовніше. Коли останній вагон прогуркотів над головою, він ще кілька хвилин лежав, приходячи до тями і усвідомлюючи, що вільний. Від шпал тхнуло неприємним та різким, але це був запах волі. Він звівся і пройшов метрів з п’ятдесят уперед, поки не натрапив на мішок з речами, який слідом за ним у діру викинули друзі. Закинувши його за плечі, він спустився з насипу, побачив невеличку стежину, що вилася поруч з колією, і пішов у зворотньому напрямку.

Те, що він проїхав за три дні, долати прийшлось майже півтора року. Найважчим було здобути документи, але тут йому поталанило. На п’яту добу після втечі, голодний, змерзлий мало не до смерті, брудний та неголений, більше схожий на дикого звіра, аніж на людину, він причаївся у кущах біля якогось пивної на околиці невеличкого містечка. Мріяв поживитися бодай недоїдками, але марно. Тоді, дочекавшись сутінків, напав на якогось п’яничку, вдарив того товстою палицею по голові. Поваливши на сніг, Грабовський швидко обшукав його кишені, витягнув гаманця і темно-зелений паспорт. Потім підняв шапку та здер із жертви теплого кожуха, хижо посміхнувся: зараз не пропаде! Засунув у кишеню гаманець та паспорт і кинувся навтьоки у пітьму лютневої ночі. Лише відбігши з кілометр, біля якогось тьмяного ліхтаря, уважніше розгледів здобич. У гаманці було кілька карбованців, купити хліба і ще що-небудь, перекусити. Він роздобув паспорт. Причому чоловік, який дивився з фотографії, був навіть чимось схожий на нього.

— Глот Василь Васильович, — прочитав він, — ну що ж, Глот, так Глот! Яка різниця? Все одно я Казимир Грабовський, а жінка моя — Марта Грабовська! А вони нехай усі повиздихають!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Три повести
Три повести

В книгу вошли три известные повести советского писателя Владимира Лидина, посвященные борьбе советского народа за свое будущее.Действие повести «Великий или Тихий» происходит в пору первой пятилетки, когда на Дальнем Востоке шла тяжелая, порой мучительная перестройка и молодым, свежим силам противостояла косность, неумение работать, а иногда и прямое сопротивление враждебных сил.Повесть «Большая река» посвящена проблеме поисков водоисточников в районе вечной мерзлоты. От решения этой проблемы в свое время зависела пропускная способность Великого Сибирского пути и обороноспособность Дальнего Востока. Судьба нанайского народа, который спасла от вымирания Октябрьская революция, мужественные характеры нанайцев, упорный труд советских изыскателей — все это составляет содержание повести «Большая река».В повести «Изгнание» — о борьбе советского народа против фашистских захватчиков — автор рассказывает о мужестве украинских шахтеров, уходивших в партизанские отряды, о подпольной работе в Харькове, прослеживает судьбы главных героев с первых дней войны до победы над врагом.

Владимир Германович Лидин

Проза о войне
Если кто меня слышит. Легенда крепости Бадабер
Если кто меня слышит. Легенда крепости Бадабер

В романе впервые представлена подробно выстроенная художественная версия малоизвестного, одновременно символического события последних лет советской эпохи — восстания наших и афганских военнопленных в апреле 1985 года в пакистанской крепости Бадабер. Впервые в отечественной беллетристике приоткрыт занавес таинственности над самой закрытой из советских спецслужб — Главным Разведывательным Управлением Генерального Штаба ВС СССР. Впервые рассказано об уникальном вузе страны, в советское время называвшемся Военным институтом иностранных языков. Впервые авторская версия описываемых событий исходит от профессиональных востоковедов-практиков, предложивших, в том числе, краткую «художественную энциклопедию» десятилетней афганской войны. Творческий союз писателя Андрея Константинова и журналиста Бориса Подопригоры впервые обрёл полноценное литературное значение после их совместного дебюта — военного романа «Рота». Только теперь правда участника чеченской войны дополнена правдой о войне афганской. Впервые военный роман побуждает осмыслить современные истоки нашего национального достоинства. «Если кто меня слышит» звучит как призыв его сохранить.

Андрей Константинов , Борис Александрович Подопригора , Борис Подопригора

Проза / Проза о войне / Военная проза