Песни для души

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю,
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав!

Далеко за хмари, подальше від світу,

Шукать собі долі, на горе — привіту,
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світі їх яснім все горе втопить.

Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,—

Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей!
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?..

ВЗЯВ БИ Я БАНДУРУ

Взяв би я бандуру
Та й заграв, що знав.
Через ту бандуру
Бандуристом став.

А все через очі,

Коли б я їх мав,
За ті карі очі
Душу б я віддав.

Марусенько, люба,

Пожалій мене,
Візьми моє серце,
Дай мені своє.

Де Крим за горами,

Де сонечко сяє,
Там моя голубка
З жалю завмирає.

Взяв би я бандуру

Та й заграв, що знав,
Через ту бандуру
Бандуристом став.

ЇХАВ КОЗАК ЗА ДУНАЙ

Їхав козак за Дунай,
Сказав: «Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй!»

Припев:

Лучше було б, лучше було б не ходити,
Лучше було б, лучше було б не любити,
Лучше було б, лучше було б та й не знать,
Як тепер, як тепер пропадать.

Вийшла, ручки заломивши,

І тяженько заплакавши:
«Як ти мене покидаєш,—
Тільки подумай!»

Припев.

«Білих ручок не ломай,

Ясних очей не стирай,—
Мене з війни із славою
К собі ожидай!»

Припев.

«Не хочу я нічого,

Тільки тебе одного,
Ти будь здоров, мій миленький,
А все пропадай!»

Припев.

Постій, постій, козаче!

Твоя дівчина плаче,
Як ти ж її покидаєш,—
Тільки подумай!

Припев.

Свиснув козак на коня:

«Оставайся здорова!
Як не згину, то вернуся
Через три года!»

Припев.

ОЙ, НЕ СВІТИ, МІСЯЧЕНЬКУ

Ой, не світи, місяченьку,
Не світи нікому,
Тільки світи миленькому,
Як іде додому![79]

Світи йому ранесенько,

Та й розгоняй хмари,
А якже він іншу має
То зайди за хмари!

Світив місяц, світив ясний,

Та й зайшов за тіні;
А я, бідна, гірко плачу —
Зрадив мене милий!

МІСЯЦЬ НА НЕБІ

Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує, серденько мре.[80]

Пісня та мила, пісня та люба

Все про кохання, все про любов,
Як ми любились та й розійшлися,
Тепер зійшлися навіки знов.

Ой очі, очі, очі дівочі,

Темні, як нічка, ясні, як день.
Ви ж мені, очі, вік вкоротили,
Де ж ви навчились зводить людей?

ЧОРНІЇ БРОВИ, КАРІЇ ОЧІ