Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Лорд Оґастес. Наші жінки страшно в неї в’їлися, їй-бо. Я сьогодні обідав у Арабели – так вона стільки всякого наговорила про місіс Ерлін, що аж обдерла її, як липку!.. (Притишено.) Ми з Бервіком сказали їй, що це не має великого значення, адже статура в цієї дами наче вельми привабиста. Побачили б ви, як Арабела після цих слів скривилася!.. Але слухайте, любий хлопче, – я не доберу, як мені дати раду з місіс Ерлін: вона ж до мене, хай йому чорт, така байдужа, немов я вже її чоловік. А яка вона чортяцьки розумна! Вона все може пояснити, їй-бо! І вас пояснює. У неї ціла хура пояснень про вас, і всі неоднакові.

Лорд Віндермір. Моя дружба з місіс Ерлін не потребує ніяких пояснень.

Лорд Оґастес. Гм! Але послухайте, любий хлопче. Як на вашу думку, чи вона ввійде коли-небудь в наше чортяцьке товариство? Ось ви – чи познайомили б її зі своєю дружиною? Тільки прямо, не вихляючи туди-сюди. То познайомили б?

Лорд Віндермір. Місіс Ерлін сьогодні буде тут.

Лорд Оґастес. Ваша дружина надіслала їй запрошення?

Лорд Віндермір. Місіс Ерлін вже його одержала.

Лорд Оґастес. Тоді все гаразд, любий хлопче. Але чого ви не сказали мені цього раніш? Це б звільнило мене від купи клопотів та чортяцьких непорозумінь!

Леді Еґата й містер Гопер з вітальні виходять на терасу.

Паркер. Містер Сесіл Ґреєм!

Входить містер Сесіл Ґреєм.

Сесіл Ґреєм (уклоняється леді Віндермір, проходить далі й тисне руку лордові Віндерміру). Добрий вечір, Артуре. Але чому ви не поцікавитесь, як я себе почуваю? Мені подобається, коли мене про це розпитують. Цим самим громада засвідчує свою небайдужість до мого здоров’я. А я сьогодні почуваюся не найкраще. Обідав у батьків. Дивуюся, чого це рідня завжди така занудна? Мій батько після обіду почав розводитись про мораль. Я сказав йому, що в таких літах пора б уже на цьому розумітись. Але знаю з власного досвіду: як тільки люди доживають до такого віку, коли б мали тямити, що до чого, вони взагалі стають нетямущими. Здорові були, Бабчику! Я чув – ви знов збираєтесь брати шлюб. А мені здавалося, що вам набридло цим бавитись.

Лорд Оґастес. Ти надміру прискіпливий, любий хлопче, надміру прискіпливий!

Сесіл Ґреєм. До речі, Бабчику, яке числом воно буде? Ви двічі брали шлюб і раз брали розлучення, чи двічі розлучення і раз шлюб? Я всім кажу, що ви двічі брали розлучення і раз шлюб. Це наче ближче до істини.

Лорд Оґастес. Не можу пригадати. У мене з пам’яттю не дуже. (Відходить убік.)

Леді Плімдейл. Лорде Віндермір, я хочу спитати вас про одну делікатну річ.

Лорд Віндермір. Перепрошую, але я, на жаль… Мені зараз треба побалакати з дружиною.

Леді Плімдейл. Ой, і не пробуйте цього робити! В наші дні це страх як небезпечно, коли чоловік прилюдно звертає увагу на свою дружину. Щоразу в такі моменти у людей постає думка, що наодинці він її лупцює. Світ зробився дуже підозріливим до всього, схожого на щасливе подружжя. Але я вже за вечерею розповім вам, про що йдеться. (Рушає до дверей у танцювальну залу.)

Лорд Віндермір. Марґерит! Я мушу поговорити з тобою.

Леді Віндермір. Ви потримаєте моє віяло, лорде Дарлінґтон? Дякую. (Виходить на передній кін.)

Лорд Віндермір (підходячи до дружини). Марґерит, оте, що ти мені казала перед обідом, цього ж не буде, правда?

Леді Віндермір. Ця жінка сьогодні не ступить сюди ногою.

Лорд Віндермір. Місіс Ерлін уже в дорозі сюди, і коли ти якось образиш чи пораниш її, то цим накличеш ганьбу й сором на нас обох. Затям це! Ох, Марґерит, – ти тільки повір мені! Дружина повинна вірити своєму чоловікові!

Леді Віндермір. У Лондоні повно жінок, що вірять своїм чоловікам. Їх завжди легко розпізнати – вони мають такий нещасний вигляд! Я не збираюся бути однією з них. (Відходить убік.) Лорде Дарлінґтон, дайте мені, будь ласка, моє віяло. Дякую… Корисна це річ – правда ж бо? Сьогодні я потребую друга, лорде Дарлінґтон, – я й не уявляла, що він так швидко мені знадобиться.

Лорд Дарлінґтон. Леді Віндермір! Я знав, що цей час настане, – але чому саме сьогодні?

Лорд Віндермір. Ні, я таки скажу їй! Я мушу! Це буде жах, коли станеться якась сцена. Марґерит…

Паркер. Місіс Ерлін!

Лорд Віндермір здригається. Входить місіс Ерлін – чудово вбрана, вона тримається з великою гідністю. Леді Віндермір стискає в руці віяло, але воно раптом випадає з її долоні на підлогу. Вона холодно вклоняється місіс Ерлін, яка з ясною усмішкою вклоняється їй у відповідь і наче впливає у вітальню.