Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Місіс Ерлін. Дякую вам! (Лорд Віндермір виходить.) Що ж мені робити? Що робити? Мене проймає таке почуття, як ще ніколи в житті! Що це має означати? Дочка не повинна йти за прикладом матері – це було б жахливо! Як мені її врятувати? Як врятувати свою дитину? Одна мить може занапастити все життя. Я знаю це краще за будь-кого! Віндерміра треба чимскорше спровадити з дому – це вкрай необхідно. (Рушає до дверей лівобіч.) Тільки як я це зроблю? Але якось мушу. (Завважує лорда Оґастеса, що входить з букетом у руках.) О, якраз і добре!

Лорд Оґастес. Дорога леді, я весь в такому напруженні! Чи ж не міг би я почути відповідь на моє освідчення?

Місіс Ерлін. Лорде Оґастес, послухайте мене. Ви повинні негайно відвезти лорда Віндерміра до вашого клубу й затримати його там по змозі довше. Ви зрозуміли?

Лорд Оґастес. Але ж ви самі заявляли, що мені треба якомога раніше вкладатися спати!

Місіс Ерлін (нервовим тоном). Робіть, як я вам зараз кажу. Як я вам кажу, так і робіть.

Лорд Оґастес. А моя винагорода?

Місіс Ерлін. Ваша винагорода? Яка винагорода? Ох, запитаєте про це завтра. Але сьогодні ви повинні не спускати очей з Віндерміра. Інакше я вам ніколи не прощу. І ніколи більш не розмовлятиму з вами. І наше знайомство на цьому урветься. Пам’ятайте – ви маєте утримати Віндерміра у вашому клубі до самого ранку. (Виходить у двері з лівого боку.)

Лорд Оґастес. Що ж, і справді можна подумати, що я вже її чоловік. Їй-бо! (Розгублено ступає слідом за місіс Ерлін.)

Завіса.

Дія третя

Наймане помешкання лорда Дарлінґтона. У кімнаті з правого боку камін, перед ним велика канапа. У глибині зашторене вікно. Праворуч і ліворуч двері. Три столи: один справа – з письмовим приладдям, на другому, що в центрі, – сифони, склянки й погрібець, на третьому, що лівобіч, коробка з сигарами та цигарками. Горять лампи.

Леді Віндермір (стоячи біля каміна). Чого він не приходить? Чекати ж так страшно! Він мусив би тут бути! Чому його нема тут, щоб зігріти мене словами пристрасті? Мені холодно… холодно, як душі, котру позбавлено любові. Артур досі мав би вже прочитати мого листа. Якщо йому було б не байдуже до мене, він би кинувся навздогін за мною, він би силою забрав мене звідси. Але йому це все байдуже. Його затягла в свої тенета ця жінка… зачарувала й підкорила собі. Коли жінка хоче заполонити чоловіка, їй досить розбурхати найгірше, що є в ньому. Ми обожнюємо чоловіків, і вони кидають нас. Інші роблять з них звірюк, і тоді вони лащаться до жінок і невідривно слугують їм. Яке бридке людське життя!.. Та й приїхати сюди – це ж з мого боку божевілля! І все-таки я не знаю, що гірше – віддатись на ласку того, хто кохає тебе, чи залишитись дружиною тому, хто ганьбить тебе у твоєму власному домі? Чи ж знає відповідь на це питання жінка? Хоч одна жінка на світі? Але й той, кому я віддаю своє життя – чи ж завжди він мене кохатиме? Та й чим я його обдаровую? Устами, що забули, як усміхатись, очима, що осліпли від сліз, холодними руками й скрижанілим серцем? Я нічого не маю в дарунок йому. Я мушу вернутись додому… Хоча ні – я не можу вертатись: мій лист – це оскарження проти мене… Артур не пустить мене в дім! Цей фатальний лист! Ні! Завтра лорд Дарлінґтон виїжджає з Англії. Я поїду з ним… У мене нема вибору. (Сідає на хвилинку. Тоді схоплюється і одягає плаща.) Ні, ні! Я вертаюсь додому, і хай Артур робить зі мною, що схоче. Я не можу тут чекати. Приїхати сюди – було божевіллям з мого боку. Зараз же забираюся звідси. Що ж до лорда Дарлінґтона… Ой, – він уже тут! Що мені робити? Що я йому скажу? І чи відпустить він мене? Я чула, як чоловіки робляться брутальними й жорстокими… О? (Затуляє обличчя руками.)

Входить місіс Ерлін.

Місіс Ерлін. Леді Віндермір! (Леді Віндермір здригається й підводить голову. Потім зневажливо відсахується.) Дякувати Богу, я не спізнилася. Ви повинні негайно вернутись додому, до свого чоловіка.

Леді Віндермір. Я повинна?

Місіс Ерлін (владним тоном). Так, ви повинні! Не можна гаяти ні секунди! Лорд Дарлінґтон кожної хвилини може бути вже тут.

Леді Віндермір. Не підходьте до мене!