Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Лорд Віндермір. Це було дуже добре з твого боку, що ти прийняла її вчора… але ти вже більш ніколи її не побачиш.

Леді Віндермір. Чому ти так кажеш?

Лорд Віндермір (беручи її за руку). Марґерит, я гадав, що в пересудах приписували місіс Ерлін більше гріхів, ніж насправді вона мала. Я гадав, що вона хоче стати порядною і вернутись у те товариство, з якого було її усунуто через якусь там хвилеву дурість, хоче зажити пристойним життям. Я повірив в її розповідь… і помилився. Вона безпутня жінка, вкрай безпутня.

Леді Віндермір. Артуре, Артуре, – не говори з таким осудом ні про яку жінку! Я тепер не думаю так наївно, ніби можна ділити людей на порядних і безпутніх, немов це окремішні раси чи породи. В тих, кого називають порядними жінками, може критись чимала жахіть – напади божевільної нерозважливості, затятості, гріховності. А ті, яких прийнято прозивати безпутніми жінками, можуть переживати муки й каяття, їх стає на жалість і самопожертву. І я зовсім не думаю, що місіс Ерлін безпутня жінка… Я навіть певна, що вона не така.

Лорд Віндермір. Але її не можна терпіти, дитя моє. Ти не повинна з нею бачитись, а вона хай собі там скільки мога силкується нам зашкодити. Їй не місце в пристойному товаристві.

Леді Віндермір. Але я хочу її побачити. Я хочу, щоб вона сюди приїхала.

Лорд Віндермір. Ні, нізащо!

Леді Віндермір. Раз вона побувала тут, як твій гість. А вдруге вона має побути вже як мій гість. Так буде тільки справедливо.

Лорд Віндермір. Вона взагалі не повинна була б і на поріг сюди ступати.

Леді Віндермір (підводячись). Про це, Артуре, вже пізно говорити. (Відходить убік.)

Лорд Віндермір (і собі підводячись). Марґерит, якби ти знала, де місіс Ерлін провела ніч, від’їхавши вчора звідси, ти б не погодилась навіть просто побути з нею в одній кімнаті. Це був такий сором, що й не сказати.

Леді Віндермір. Артуре, мені вже несила далі терпіти. Я мушу все розповісти тобі. Минулої ночі…

Входить Паркер з тацею, на якій віяло леді Віндермір і чиясь візитка.

Паркер. Місіс Ерлін заїхала віддати віяло міледі, яке вона вчора помилково взяла. А на візитці записка місіс Ерлін.

Леді Віндермір. Ой, запросіть місіс Ерлін, щоб зайшла сюди. (Читає записку.) Скажіть, що я буду дуже рада її побачити.

Паркер виходить.

Вона, Артуре, хоче побачитись зі мною.

Лорд Віндермір (бере візитку й читає). Марґерит, я прошу тебе цього не робити. Або хоча б дозволь, щоб я спершу поговорив з нею. Вона небезпечна жінка. Страшенно небезпечна. Ти не усвідомлюєш, чим ризикуєш.

Леді Віндермір. Але я повинна побачитися з нею.

Лорд Віндермір. Дитя моє, тебе може спіткати в цій розмові щось дуже прикре. Не рвися на зустріч. Я рішуче певен, що мені треба першим з нею побачитись.

Леді Віндермір. Чому тобі треба першим?

Входить Паркер.

Паркер. Місіс Ерлін.

Входить місіс Ерлін. Паркер виходить.

Місіс Ерлін. Доброго дня, леді Віндермір! (До лорда Віндерміра.) Доброго дня вам! Знаєте, леді Віндермір, я дуже шкодую за цю прикру пригоду з вашим віялом. Мені в голові не вкладається, як могла зі мною статись така безглузда необачність. Це дурість просто неймовірна. А що я проїздила повз ваш будинок, тож і вирішила при цій нагоді особисто повернути вам ваше віяло і перепросити навіть кілька разів за свою неуважність. Ну і заодно попрощатися з вами.

Леді Віндермір. Попрощатися? (Підходить разом з місіс Ерлін до канапи і сідає поруч з нею.) То ви вже від’їжджаєте, місіс Ерлін?

Місіс Ерлін. Так. Я знов їду жити закордоном. Англійський клімат мені не виходить на добре. Тут мене непокоїть… серце, і я мушу вжити якихось заходів. Мені любіше мешкати на півдні. В Лондоні занадто великий туман… та й поважних людей забагато, – це я вже до лорда Віндерміра. Не знаю, чи то туман породжує поважних людей, а чи то вони породжують туман, – але все це діє мені на нерви. Так ото я й від’їжджаю поїздом сьогодні надвечір.

Леді Віндермір. Сьогодні надвечір? А мені ж дуже хотілося побувати в гостях у вас.

Місіс Ерлін. Щиро дякую вам за цей намір. Але боюся, що я таки не можу відкладати з від’їздом.

Леді Віндермір. І я більш ніколи вже не побачуся з вами, місіс Ерлін?

Місіс Ерлін. Либонь, що так. життя розводить нас по різних краях. Але я попросила б у вас одну невеличку річ на пам’ять. Чи не подарували б ви мені своєї фотокартки, леді Віндермір? Я була б страшенно вдячна вам!

Леді Віндермір. Ой, та я залюбки! У мене якраз одна лежить на отому столі. Зараз я вам її покажу. (Іде до бюро в глибині кімнати праворуч.)

Лорд Віндермір (підходить до місіс Ерлін і говорить стишеним голосом). Це так обурливо з вашого боку – вдертись сюди після того, як ви повелися цієї ночі.