Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Може, вона все ще працює, — сказав Перкгурст, важко дихаючи й сповзаючи вниз слідом за Леоном. — Але як нам сфотографуватися вшістьох? Комусь же треба натиснути на кнопку.

— Якщо задати певний час, вона зробить це автоматично, — сказав Стоун, беручи до рук камеру й змінюючи налаштування. — Станьте в ряд, — він натиснув кнопку й приєднався до свого екіпажу.

Шестеро зарослих, виснажених чоловіків стали поряд із розбитим кораблем; камера клацнула. Вони захоплено вдивлялися в зелені поля, несподівано притихлі. Відтак перезирнулися, і в них засяяли очі.

— Ми повернулися! — прокричав Стоун. — Повернулися!

Іграшкова війна

У терранському бюро Митного контролю стандартів якості рослий чоловік дістав із металевого кошика ранкову пошту і, всівшись за стіл, приготувався її читати. Він одягнув райдужні лінзи й закурив цигарку.

«Доброго ранку, — проскреготав перший лист, коли Вайзмен провів великим пальцем по наклеєній аудіоплівці. Визираючи у відчинене вікно на паркінг, він ліниво вслухався у запис. — Слухайте, ви чим там, унизу, взагалі займаєтеся? Ми вам надіслали цілу купу... — пауза, протягом якої менеджер із продажів нью-йоркських універмагів проглянув свої документи, — ... тих ґанімедських іграшок. Ви хоч розумієте, що їх треба вчасно затвердити, тому що вони стоять у плані закупівель на осінь, і нам треба встигнути продати їх до Різдва, — насамкінець менеджер додав: — Цьогоріч акцент робиться на воєнних іграх. Ми плануємо закупити велику партію».

Вайзмен провів пальцем по імені й назві посади відправника.

«Джо Гаук», — проскрипів голос із запису. — Дитячий світ «Еппелей».

Сам до себе Вайзмен сказав:

— Он як! — він відклав листа, дістав аркуш паперу і приготувався прослухати запис удруге. А потім пробурмотів: — А й справді, що там із тими ґанімедськими іграшками? Здається, їх уже довго тестують у лабораторії. Не менше двох тижнів.

Звісно, будь-які товари з Ґанімеда сьогодні під пильним наглядом, протягом останнього року підприємницька жадібність на Супутниках — згідно з розслідуваннями — перевищила звичний рівень: там планувалися відкриті воєнні дії проти конкурентів, серед яких чільне місце посідали три внутрішні планети. Проте поки що нічого не відбувалося. Товари були пристойної якості, без подвійного дна, без отруйної фарби, яку дитина може злизати, без бактеріальних капсул.

І все ж...

Такі винахідливі люди, як ґанімедці, були вигадливими у будь-якій царині. Вони здатні вести підпільну діяльність із такими ж фантазією та оригінальністю, як і решту справ.

Вайзмен звівся на ноги, вийшов з кабінету і вирушив до будівлі, в якій працювала лабораторія.

Оточений напіврозібраними іграшками, Пінаріо підвів голову і побачив свого керівника, Леона Вайзмена, який увійшов, причинивши за собою двері лабораторії.

— Як добре, що ви прийшли, — сказав Пінаріо, хоча насправді просто намагався виграти час, він знав, що запізнився з роботою щонайменше на п’ять днів і що цей візит означав для нього проблеми. — Краще вдягніть профілактичний костюм, щоб не ризикувати, — та хоч як приязно він говорив, обличчя Вайзмена залишалося суворим.

— Я прийшов поговорити про ту гру в штурм цитаделі, шість доларів за набір, — повідомив Вайзмен, проходячи повз стоси нерозпакованих товарів, що чекали на тестування та затвердження.

— О, той набір із ґанімедськими іграшковими солдатиками! — вигукнув Пінаріо з полегшенням. Щодо цього товару сумління його було чисте, кожен тестувальник у лабораторії знав про видані шаєннським урядом спеціальні інструкції «Про небезпеку отруєння частинками культури, ворожої до мирних міських жителів», — типово непрозорий указ офіційної влади. Тепер він завжди міг — спираючись на закон — послатися на них і назвати номер відповідної статті. — Я їх ізолював, — повідомив він, супроводжуючи Вайзмена, — оскільки вони можуть становити особливу небезпеку.

— Проведіть мене до них, — звелів Вайзмен. — Ви вірите, що вони й справді несуть якусь загрозу, чи це не більше ніж паранойя щодо «нашестя інопланетян»?

Пінаріо відповів:

— Пересторога цілком виправдана, тим більше, коли йдеться про дитячі товари.

Він кілька разів махнув рукою, і плита в стіні від’їхала, відкриваючи вхід до бокової кімнати.

Від побаченого Вайзмен просто остовпів. Пластиковий манекен дитини натуральних розмірів у звичайному одязі, приблизно п’яти років, судячи з вигляду, сидів, оточений іграшками. Коли вони ввійшли, манекен сказав: «Мені нудно. Зробіть щось інше». Після короткої паузи він повторив: «Мені нудно. Зробіть щось інше».

Іграшки на підлозі, налаштовані реагувати на голосові команди, покинули свої попередні заняття і почали все наново.

— Це заощаджує наші витрати, — пояснив Пінаріо. — Перш ніж покупець отримає те, за що платить, вся ця купа сміття мусить пройти повний цикл тестування. Якби ми стовбичили тут, роздаючи їм команди, то взагалі звідси не виходили б.