Повне зібрання короткої прози. Том 3

Просто перед манекеном роїлася групка ґанімедських солдатиків, а також стояла цитадель, яку вони мали взяти штурмом. Солдатики прокрадалися до неї хитрими манівцями, проте зупинилися, почувши команду манекена. Наразі вони перегруповувалися.

— Ви все це записуєте на касету? — уточнив Вайзман.

— Звісно, — запевнив його Пінаріо.

Солдатики були приблизно шість дюймів заввишки і зроблені з практично незнищенних термопластикових сполук, якими так славилося ґанімедське виробництво. Їхні однострої були вигадливим змішанням різних військових костюмів із супутників та сусідніх планет. Сама ж цитадель, моноліт із зловісного темного матеріалу, схожого на метал, нагадувала міфологічну фортецю, горішня її частина була всіяна бійницями, розвідний міст — піднятий і неприступний, а на найвищій башті гордовито тріпотів прапор.

Цитадель із посвистом вистрілила снарядом у своїх нападників. Снаряд гучно вибухнув хмаринкою диму посеред купки солдатиків, не завдавши їм жодної шкоди.

— Вона захищається, — зауважив Вайзмен.

— Але врешті-решт програє, — сказав Пінаріо. — Так мусить бути. Із психологічного погляду, ця цитадель символізує зовнішню реальність. А дванадцять солдатиків репрезентують зусилля дитини, яка намагається опанувати цю реальність. Беручи участь у штурмі цитаделі, дитина призвичаюється до умов суворого світу. І цей світ врешті лягає до її ніг, та лише ціною неймовірних зусиль та наполегливості. Принаймні так сказано в інструкції, — додав він і передав брошурку Вайзмену.

Гортаючи сторінки інструкції, Вайзмен спитав:

— Отже, їхня тактика нападу щоразу змінюється?

— Ми вже вісім днів проводимо тести. І досі жодного разу тактика не повторювалася. Зрештою, іграшок для цього достатньо.

Солдатики сновигали навколо, поступово наближаючись до цитаделі. Раптом на її стінах з’явилися якісь прилади стеження і розвернулися в напрямку солдатиків. Скориставшись іншими іграшками, що чекали на тестування, солдатики чкурнули в укриття.

— Вони реагують на випадкову конфігурацію місцевості, — роз’яснив Пінаріо. — Солдатики об’єктотропійні, наприклад, коли вони бачать серед тестованих іграшок ляльковий будиночок, то ховаються в ньому, як миші в норі. У найглибших закутках, — щоб підтвердити сказане, він підняв великий іграшковий космічний корабель, вироблений компанією з Урану, і витрусив із нього двох солдатиків.

— А як часто вони брали цитадель? — запитав Вайзмен. — У відсотках?

— Поки що успішною була одна з дев’яти спроб. На задній частині цитаделі є панель. І там можна поміняти налаштування так, щоб успішні спроби траплялися частіше.

Він почав пробиратися поміж солдатиків, Вайзмен рушив слідом, і вони нахилилися над цитаделлю.

— Ось тут у неї система живлення, — показав Пінаріо. — Доволі хитра. Також звідси йдуть накази солдатикам. Передача на високій частоті з дробівниці.

Відчинивши задню частину цитаделі, він показав своєму босу контейнер із дробом.

Кожна кулька була частиною наказу. Для того, щоб задати солдатам позиції для нападу, кульки підкидалися, вібрували й падали, утворюючи щоразу новий візерунок. Таким чином досягалася випадковість тактики. Але, оскільки кульок дробу була визначена кількість, мусила бути і визначена кількість тактик.

— Ми тестуємо їх усі, — сказав Пінаріо.

— А немає можливості якось це пришвидшити?

— Ні, нам потрібен час. Можна випробувати тисячі тактик, перш ніж...

— ... випаде така, — закінчив за нього Вайзмен, — яка накаже їм розвернутися на дев’яносто градусів і почати стріляти в найближчу людську істоту.

Пінаріо похмуро зауважив:

— Або й гірше. У цій системі живлення чимало генераторів електромагнітного випромінювання. Вони розраховані на п’ять років роботи. Проте, якщо вся ця енергія виділиться водночас...

— Продовжуйте дослідження, — розпорядився Вайзмен. Вони подивилися один на одного, а тоді на цитадель. Солдатики вже майже дісталися до неї. Раптом одна зі стін цитаделі опустилася, відкривши дуло гармати, і наступ було відбито — всіх солдатиків розкидало по підлозі.

— Такого я ще не бачив, — пробурмотів Пінаріо.

На деякий час усе завмерло. Тоді лабораторний манекен дитини, що сидів серед іграшок, озвався: «Мені нудно. Зробіть щось інше».

Двоє чоловіків з якимсь дивним почуттям остраху спостерігали, як солдатики підводяться й перегруповуються для чергової атаки.

Через два дні до офісу увірвався бос Вайзмена — огрядний сварливий коротун із витрішкуватими очима.

— Отже, так! — гримнув Фавлер. — Завершуй уже тестувати ці довбані іграшки. Часу в тебе до завтра, — і він попрямував був до дверей, та раптом Вайзмен зупинив його.

— Це надто серйозно, — заявив він. — Давайте спустимося в лабораторію, і я вам покажу.

Сперечаючись усю дорогу, Фавлер пішов із ним до лабораторії.

— Ти навіть не уявляєш, скільки грошей деякі з фірм вбухали в цю продукцію! — говорив він, заходячи в лабораторію. — Товарами, зразки яких ви тут тестуєте, забиті кораблі та склади на Місяці, чекаючи офіційного дозволу на ввезення!

Пінаріо ніде не було. Тож Вайзмену довелося скористатися своїм ключем замість сигналів руками, які відчиняли двері тестової кімнати.