ПРИКАЗКИ

Сидить мос­каль на при­лав­ку,
Прищурює очі…
Так і зна­ти: мос­ка­ли­на
Вареників хо­че.
Хоче бідний ва­ре­ників,
То й ніщо пи­та­ти!
Та тільки їх по-на­шо­му
Не вміє наз­ва­ти.
«Хазяюшка, га­лу­буш­ка! -
Став він го­во­ри­ти. -
Свари-ка мне вот эн­та­во!..»
«Та чо­го зва­ри­ти?..»
«Да эн­та­во… как, бишь, ево
У вас на­зы­ва­ют?..
Вот, что, зна­ешь… бе­рут тес­то,
Сыром нак­ла­да­ют…»
«Та бог йо­го свя­тий знає,
Що вам, служ­ба, го­же!..
Тісто си­ром нак­ла­да­ють…
То га­луш­ки, мо­же?..»
«Не га­луш­ки, не га­луш­ки,
Я га­луш­ки знаю…
Свари-ка мне, га­лу­буш­ка…
Все, бишь, за­бы­ваю…
Уж с глаз до­лой, так с па­мя­ти!..
Вот эн­та­кой бес-то!..
Да зна­ешь ли, эн­так сыр-то,
А на сы­ре тес­то!..»
«Та бог йо­го свя­тий знає
І добрії лю­ди!..
Сир у тісті?.. Хіба, мо­же,
Чи не пиріг бу­де?»
«Да не пи­рог, го­лу­буш­ка…
Экая до­са­да!..
Да зна­ешь ли, ту­да мас­ла
Да сме­та­ны на­до!..»
А во­на-то доб­ре знає,
Чого мос­каль хо­че…
Та че­кає ба­ра­ба­на,
Заким за­тур­ко­че.
Як по­чу­ла ба­ра­ба­на…
Слава тобі, бо­же!
Та й го­во­рить мос­ка­леві:
«Вареників, мо­же?..»
Аж підско­чив мос­ка­ли­на…
Та ніко­ли жда­ти.
«Вареники-вареники!»
Та й пішов із ха­ти.

ДОЧКА - СИН