ПРИКАЗКИ

Пан то хо­че си­на ма­ти,
Не спить цілі ноч­ки,
Але пані, як на збит­ки,
Вповиває доч­ки.
Що півро­ку, то й пов­ненька,
Що рік, то й ди­ти­на…
Отак-отак ра­да б хлоп­ця,
А вий­де дівчи­на…
П'ятеро впо­ви­ла пані,
Ще надію має;
Але дідич за гра­ни­цю
З го­ря виїжджає.
І го­во­рить своїй пані:
«Я хрес­том кля­ну­ся,
Тільки ще бу­де не хло­пець -
Я вже не вер­ну­ся».
Сів на брич­ку та й поїхав,
Півроку ми­нає…
Але пані, як на теє ж,
Дочку впо­ви­ває.
Зажурилась, світ не­ми­лий,
І жи­ти не хо­че…
«Не по­ба­чу, - ка­же, - більше
Свого па­на в очі».
Аж при­хо­дить якось Мош­ко,
Паню ог­ля­дає.
«Чи ви, пані, нез­до­ро­ва?» -
Дідичку пи­тає.
Та і ка­же своє ли­хо.
«Не журіться, пані,
Та лиш мені, - ка­же, -дай­те
Коня, що на стані,
А я вже вам па­на вер­ну…»
Та йо­му да­рує
Їде Мош­ко за гра­ни­цю
І в пей­си не дує.
Найшов па­на, пок­ло­нив­ся…
«А що?» - пан пи­тає.
«А що ж, па­не? Дав бог си­на!»
Мошко відвічає.
Дає дідич сто чер­во­них
Жидюкові то­му.
Казав коні за­ло­жи­ти,
Рушав до­до­му.
Приїжджає, привітав­ся.
«Де моя ди­ти­на»
Бере її, розк­ри­ває…
Аж во­но - дівчи­на!
«Ах ти ж, шельмо, пся­ча віро,
Казав - си­на маю.
Та я те­бе обезвічу,
Живцем за­ко­паю!..»
«Стійте, па­не, їдно сло­во!-
Мошко про­мов­ляє -
Ви ди­ви­тесь, що ди­ти­на
Ще то­го не має,
Але я дам пей­си втя­ти -
Свідок пан і лю­ди,
Як че­рез шістнад­цять років,
І той там не бу­де!..»
Розсміявся пан із ли­ха.
«Що, - ка­же, - діяти?
Коли си­на не дож­ду­ся,
Треба зя­тя жда­ти…»

15 ап­ре­ля

ЗАПОРОЖЦІ У КОРОЛЯ

Приїхали за­по­рожці,
Короля віта­ють,
Король про­сить їх сіда­ти,
Козаки сіда­ють.
Сидять собі. В них жу­па­ни
Все кар­ма­зи­нові,
І самі такі храб­ренні,
Вуса през­до­рові.
Задивились на ті ву­са
Ляхи-мосціпани.
«Що б їм, - ка­жуть, - да­ти їсти?
Даймо їм сме­та­ни!»
Поставили їм сме­та­ни,
Їсти прип­ро­ша­ють,
Але наші за­по­рожці
Разом відмов­ля­ють:
«Славная у вас сме­та­на…
Тілько ви­ба­чай­те,
А пер­ше нам, за­по­рож­цям,
Щільник ме­ду дай­те!»
Дали й ме­ду за­по­рож­цям…
Вони як поїли,
Так ті ву­са през­до­рові
Вгору й за­вертіли.
Тоді й ка­жуть ко­ро­леві:
«А що, яс­ний па­не!
Нехай те­пер за­по­рож­цям
Подають сме­та­ни!»

ПАН І ІВАН В ДОРОЗІ