ПРИКАЗКИ

Ізійшлися пан з Іва­ном,
По світі манд­ру­ють…
Разом їдять, роз­мов­ля­ють.
Разом і но­чу­ють…
На кож­до­му че­рез плечі
Висить по тор­бині…
Лиш пан та­ки у че­мерці,
Іван - у сви­тині…
Ідуть во­ни до­ро­гою,
Стали но­чу­ва­ти,
Аж пан собі за­ду­мує
Хлопа ошу­ка­ти…
Та й го­во­рить до Іва­на:
«Знаєш, що, Іва­не?
Годилося б по­поїсти!..»
«То що ж? Їжмо, па­не!..»
«Але знаєш, що, Іва­не?
Починаймо з твої!
Як твоя бу­де по­рож­ня,
То тогді до мої!»
«Добре, па­не!» - Іван ка­же,
Зняв свою тор­би­ну,
На тра­виці зе­ленії
Постелив сви­ти­ну…
Попоїли та­ки доб­ре;
Комара зду­ши­ли…
Рано вста­ли, до снідан­ня
Торбину кінчи­ли.
Прийшов вечір. Знов у полі
Стали но­чу­ва­ти.
Вже па­нові оце б тор­бу
Треба по­чи­на­ти.
Але пан собі ні сло­ва…
На землі ля­гає,
Кладе тор­бу під го­ло­ви,
Хлопа за­мов­ляє:
«Що би ти ро­бив, Іва­не,-
Пан за­чав пи­та­ти,-
Якби тобі до­ве­ло­ся
Таке по­ле ма­ти?..»
«А що ж, па­не, я орав би,
Хлібом засівав би
Та хо­див [би] до Аде­су,
Сіль і гроші мав би…»
«А що я - не так зро­бив би, -
Пан по­чав ка­за­ти.-
Я б ка­зав би на сім полі
Місто збу­ду­ва­ти…
Там би в ме­не сто­яв па­лац,
Там підряд крам­ниці,
Там пе­ре­куп­ки з бул­ка­ми,
А тут дві різниці…
Отогді при­ходь, Іва­не,
В ме­не ба­лу­ва­ти!..»
«Ет, спа­сибі, - Іван ка­же, -
Лучче бу­дем спа­ти!..»
Незабаром ко­ло па­на
Став Іван хропіти,
Незабаром ко­ло не­го
Став і пан сопіти…
Тілько що пан зас­нув доб­ре,
Іван підійняв­ся
Та до панської тор­би­ни
Як сам при­со­тав­ся…
То і кур­ку, і пе­че­ню,
І ка­ва­лок киш­ки -
Все, що бу­ло у тор­бині,
Стеребив до криш­ки.
Пробудився пан ра­ненько.
Пропаща го­ди­на!
Хоче їсти, сіро­ма­ха,
Та пус­та тор­би­на…
Розбуджує він Іва­на
Та й йо­го пи­тає.
А Іван стис­нув пле­чи­ма
Та й од­повідає:
«А що ж, па­не, таж ви вче­ра
Місто бу­ду­ва­ли:
Тут сто­яло дві різниці,
Там бул­ки сто­яли!..
А по місті, звісне діло,
Собаки хо­ди­ли!..
То во­ни ж то ва­шу тор­бу,
Певне, сте­ре­би­ли?»
Посвистав пан по тор­бині,
Нічого діяти!..
«Вставай, - ка­же, - вже, Іва­не!
Підем манд­ру­ва­ти…»
Пішли во­ни, ідуть сте­пом,
Тяженько змо­ри­лись…
Аж на­си­лу пе­ред вечір
До се­ла при­би­лись.
Ідуть во­ни в ко­ло­во­рот,
Аж блу­кає гус­ка…
Іван гус­ку - та в тор­би­ну -
Є вже і за­кус­ка!..
Бракувало тілько ха­ти
Переночувати…
Але во­ни за­вер­ну­ли
До пус­тої ха­ти…
Прийшли собі, відпо­чи­ли,
Гуску спо­ря­ди­ли…
Спорядили, як го­диться,
У піч по­са­ди­ли…
Аж пан зно­ву за­миш­ляє
Хлопа ошу­ка­ти…
Та й го­во­рить: «Що ж, Іва­не!
Ми ля­гай­мо спа­ти!
Та ко­му із нас прис­ниться
Кращая за­кус­ка,
То вже ціла то­му взавт­ра
Достанеться гус­ка!…»
«Та як спа­ти, то і спа­ти
Нічого діяти!»
Постелив Іван сви­ти­ну
Та й ля­гає спа­ти…
Серед-ночі зах­ропів пан,
Іван про­бу­див­ся,
Із’їв собі цілу гус­ку
Та й знов по­ло­жив­ся.
Рано бу­дить пан Іва­на
Та да­вай ка­за­ти,
Як то бог йо­го до се­бе
Просив ба­лу­ва­ти,
Та якії там пот­ра­ви
Йому по­да­ва­ли,
Та як йо­го всі святії
Їсти прип­ро­ша­ли…
«Ані сло­ва! - Іван ка­же.-
Ваша прав­да, па­не!
Я сам ба­чив, як ви їли
Якісь мар­ци­па­ни…
Та див­люсь, що не го­лодні,
Маєте за­кус­ку,
Та й сів собі ко­ло печі
Та й сте­ре­бив гус­ку!..»
«Чи ж то прав­да? - пан пи­тає,
Всю із’їв, Іва­не?»
«Та аби я так здо­ров був,
Як всю із’їв, па­не!..»
Димом здимів пан го­лод­ний,
А Іван оз­вав­ся:
Хтів ко­гось пан ошу­ка­ти
Та й сам ошу­кав­ся!..»