ПРИКАЗКИ

Хто не знає, що по­пи все
Звикли на дур­ни­цю!
Сповідав раз їден по­пик
Грішну мо­ло­ди­цю…
Молодиця мо­ло­дая,
Тлуста, урод­ли­ва;
Груди білі - як зба­ня­та;
Сама чор­ноб­ри­ва.
Піп нак­рив ї пат­рахілем,
Ніби сповідає,
А сам ма­ло не при­лип­не,
Її про­мов­ляє:
«Чи не мож­на, мо­ло­дич­ко,
В те­бе по­жи­ви­тись?
Буду за тя гос­по­деві
День і ніч мо­ли­тись.
Я ще здав­на те­бе люб­лю!..» -
Піп її тур­ко­че…
Молодиця й собі ка­же:
«А я вас, па­нот­че!»
Дзвонять дзво­ни на «Дос­той­но»,
Дзвонять - і по всьому.
Йде чор­ня­ва мо­ло­ди­ця
Із церк­ви до­до­му.
Тілько двері відхи­ли­ла -
Чоловік оз­вав­ся:
«Чого те­бе на сповіді
Батюшка пи­тав­ся?»
«Ет! Чо­го він не пи­тав­ся!
Чи все спам’ятаю?..
Хотів му­ки на прос­ку­ри,
Питав, чи не маю».
«Ні, пся­юхо!.. Не до шми­ги!
Не му­ки він хо­че!
Чув я доб­ре, як ка­за­ла-сь:
«А я вас, па­нот­че!»
Стережися, ко­ли хо­чеш!..
А то як по­чую,
То й тобі му­ки на­ме­лю,
Й йо­му на­пет­люю!»

17 ап­ре­ля

СХОВАЛАСЬ

По ор­дані, [5]

як зви­чай­неУ лю­дей бу­ває,
Ходить ба­тюш­ка з кро­пи­лом
Хати ок­роп­ляє.
І, зви­чай­не, як ба­тюш­ка, -
Чого ж тут бо­ятись?
Але од­на мо­ло­ди­ця -
Ні, та­ки хо­ва­тись…
Ставить діти на припічку,
Каже їм ка­за­ти,
Що ма­тері не­ма вдо­ма,
На яр­мар­ку ма­ти.
Сама жи­во під пос­те­лю,
Ноги підги­нає.
Аж при­хо­дить і ба­тюш­ка,
«В Ор­дані» співає.
І співає, ок­роп­ляє
Образи й по­ро­ги,
Далі сте­лю і пос­те­лю -
Та й заг­ля­нув но­ги.
По «Ордані» дає дітям
Хреста цілу­ва­ти
Та й пи­тає, мов не знає:
«А де ж ва­ша ма­ти!»
«Пішла ма­ти на яр­ма­рок!
Нема вдо­ма ма­ми!..» -
Запищали малі діти
Різно го­ло­са­ми.
«То скажіть же своїй мамі, -
Й по­ка­зав ру­кою, -
Нехай бе­ре на яр­ма­рок
І но­ги з со­бою».

ПІП НА ЯРМАРКУ

Шиє собі по яр­мар­ку
Молодчина жва­вий,
Підглядає, що в ба­тюш­ки
Гроші у ха­ляві.
Та і гроші ж то хо­роші -
Самії ду­ка­ти.
«Будь що бу­де, - про­мов­ляє, -
А тре­ба діста­ти…»
Сюда-туда по­вер­нув­ся -
Вже й ви­ду­мав шту­ку,
Підступає до ба­тюш­ки -
Цмок йо­го у ру­ку.
«Батюшечко,- став ка­за­ти,-
Вчиніть мою во­лю!..
Потрудіться на ча­со­чок
До кра­му зо мною.
Я - най бо­гу не­ви­мов­но -
Ризи ви­би­раю,
Та сам ба­чу, що ні міри,
Ні пут­тя не знаю…»
Пішов ба­тюш­ка до кра­му,
Ризи ви­би­рає;
Вибрав самі що­най­кращі,
На се­бе вби­рає.
А той присів ко­ло нього,
Ніби поп­рав­ляє,
А тут тілько від ка­лит­ки
Ремінці зби­рає.
Шарп ка­лит­ку - та у но­ги…
Піп до нього хо­че,
А ку­пець йо­го за ри­зи:
«Пагади, па­нот­че!»
Заким отець по­вер­нув­ся,
З се­бе ри­зи ски­нув -
Молодчина з йо­го грішми
Десь, як вітер, зги­нув.

ЧОРТ