ПРИКАЗКИ

Іден дідич мав у школах
Кохану дитину,
Ото раз до неї й пише:
«Милий ти мiй сину!

Як ти здоров - слава богу,

А як добре вчишся,
То не візьме тебе дідько,
Про те не журися;

Моя жінка, твоя мати,

Без відома мого
Посилає на opixи
Toбi золотого.

А я тобi посилаю

Старі ногавиці,
Зроби coбi жупанину,
3 рештків - рукавиці,

Та учися, милий сину,

Та читай багато,
Бо ти дурнем зостанешся,
А я- твоїм татом!»

ЖИВОТИНА

«Де то, доню, животина
Так?!»
«То то, мамо, коло тина
Дяк.
Все, бувало, грає, грає
Та й...
Все, бувало, примовляє:
«Дай!»
Раз підсунув було ручку
В то...
А я кажу: «Дай обручку,
То...»
A він каже: «На обручку!
Дай!»
Я пустила його ручку,
Та й!»

8 мая

СЛАБИЙ ЗУБ

Сидить шевчик на стільці
На кумові постільці
Пришиває латку.
Аж у сінях двері - скрип!
Далі двері в хату рип! -
Шелеп кум у хатку!

«Здоровенькі ви були!

А що ж мої постоли -
Вже, мабуть, готов!?»
«Зараз будуть... Погодіть,
Що ж ви стогнете, як дід?
Чи вже ж нездорові?»

«Та не то щоб, боже, крий,

Був я дуже так слабий,
А так тілько нудно;
Розболівся вражий зуб
Та зapic тобі, як дуб,
Що й вирвати трудно...»

«Не журіться, - каже швець, -

А сядьте-но на стілець!..»
На стілець саджає,
В дратву зуба замотав,
Кінці разом посплітав,
До ноги чіпляє.

Але, звісно, у шевців

Все дірявії стільці,
Щоб то не душило.
Ото шевчик i зайшов,
Стихача діру найшов
Та хвать кума шилом!...

Кум підскочив, як той цап,

Та рукою ззаду лап
За грішнeє тіло:
«Недаремне ж я стогнав,
От коріння попускав -
Аж там заболіло!»

ЖОНАТИЙ

Била жінка мужика
Та й вигнала з хати.
Пішов, бідний, по полях
Притулку шукати.
Ходив, бідний, цілий день,
Все кляв молодицю,
Наостаток десь заліг
На руді в копицю.
Аж дивиться на руду,
Що бугай хороший
Ходить coбi по траві,
Мукає з розкоші,
Та й i каже неборак:
«Щасливий ти, брате,
Колись i я так співав,
Як був нежонатий!»

ТІЛЬКО ДОПЕЧИ!

Ідуть coбi парубки
На нічліг до гаю
Та й говорить, як господь
Гнав Адама з раю.

«Ото,- каже з них їден,-

Господь обізвався:
«Що ж, Адаме, виходи!
Де ти заховався?»

Мовчить Адам, а господь,

Серед раю саме,
Обізвався другий раз:
«А де ти, Адаме?»

Мовчить знову. I господь

Страшно розізлився:
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Де ти там зашився?»

«Тю на тебе! - вci кричать. -

Схаменись, небоже!
Де-то вже таки господь
Так сказати може?!»

«Та дурні ви! Hiби бог,

То вже й маслом маже?..
Аби тілько допекти -
То ще й не те скаже!»

8 мая

ГЛУХИЙ I ГУБАТИЙ